Про формування громадянського суспільства на теренах Вінниччини, нові інструменти та заходи, які для цього пропонує громадське об’єднання «Ми – Вінничани», про настрої людей в громадах, роботу органів місцевого самоврядування, плани та бачення розвитку регіону у наступному році, — в інтерв’ю з головою Вінницької ОДА 2015-2019 рр, доктором економічних наук, головою ГО «Ми – Вінничани» Валерієм Коровієм.

– Громадське об’єднання «Ми – Вінничани» нещодавно провело форум, на який з’їхалося більше двох сотень представників громад Він­ниччини. За відгуками учасників, це був один з масштабних заходів області. Як ви розцінюєте таку актив­ність людей? Люди готові до змін навіть у таких важких реаліях?

– Дійсно було більше двохсот людей, які приїхали з різних громад із зацікавленості, без будь-якого адміністративного тиску. І я вкотре хочу наголосити, що громада — це не тільки голова громади чи депутати. Громада — це не просто бюджет. Найбільша цінність в громадах — це люди: вмотивовані, професійні, які націлені на зміни та позитивний результат. І громадське об’єднання «Ми – Вінничани» має певні інструменти для цього.

Нам вдалося провести декілька дуже успішних проєктів за участю громад. В першу чергу, — це проєкт «Професійне зростання». Це грантовий конкурс для представників соціальної сфери, вмотивованих на саморозвиток. Ще один проект – «Твори добро», який був націлений на пошук ініціативних груп людей, які прагнуть робити добро навколо: створювати красу, масштабувати волонтерство, формувати патріотичне середовище серед молоді, поширювати екологічні акції. Завдяки таким заходам у 2024 році нам вдалося залучити більше тисячі активних та вмонтованих мешканців різних громад Вінниччини. Серед учасників нашого форуму були ці люди!

Ми вибудували алгоритм проведення форуму в такий спосіб, щоб представники громад були дотичними до подяки нашим військовим, які несуть службу у різних підрозділах сил оборони і захищають Україну. На форумі передали військового обладнання на 8 млн грн. Основний посил форуму: справедливий мир для розвитку громад, країни!

– Ви багато спіл­куєтеся з людьми в громадах, які там настрої? Як мешканці оцінюють комунікацію з органами місцевого самоврядування, з обласною владою?

– В рамках громадського об’єднання, ми дійсно дуже багато спілкуємося з громадами. Я не знаю, чи якась інша громадська інституція, протягом року об’їздила всі громади, а деякі навіть по декілька разів.

На превеликий жаль, в окремих випадках ми часто зустрічались з ситуацією, при якій на питання: «Чому ви не робите певні практичні речі на користь жителів громади?», – представники органів місцевого самоврядування відповідали так: «Це не на часі, в Україні йде війна». Багато хто свою бездіяльність сьогодні виправдовує війною… Але, на щастя, через наші проєкти ми зустрічаємося з людьми, які, попри всю проблематику, прагнули щось робити. Поїхали у Погребище і побачили людей, які розчищають джерела річки Рось. У Славному на місці колишнього блокпосту ініціативні мешканці села зробили благоустрій, посадили квіти і встановили козацький хрест – як символ незламності нації. У місті Бар релігійна громада на місці пустиря облаштувала дитячий майданчик, тепер тут гамірно і ще більше молодих сімей доєднуються до Православної Церкви України. У далекій Метанівці відродили музей, який може стати не лише туристично привабливим, але й місцем для відновлення сил ветеранів та їх родин. У Піщанці облаштовують джерело, куди люди сходяться по воду. І таких прикладів по області дуже-дуже багато. З огляду на це, можу з впевненістю констатувати, що під час війни з’явилась значна частина активних людей в громадах, які прагнуть допомагати військовим, допомагати волонтерам, прагнуть виховувати молодь у любові до рідної землі, країни.

– Часто ініціативи громад випереджають дії влади. Тобто суспільство більше готове до змін, ніж якась закостеніла система?

– Це дійсно так. Тому ми зараз бачимо зародки нового руху, нових людей, як правило, це родини військових, ветерани або ті, хто з ними так чи інакше співпрацює, комунікує.

Нам потрібно прагматично дивитись на проблеми органів місцевого самоврядування. Під час однієї дискусії почув думку, що сьогодні всі ресурси потрібно кидати на війну. У людей неоднозначна реакція на такі заяви. Вважаю, тут є місце маніпуляціям. Насправді це означає, що нам потрібно закрити всі сіль­ські ради, школи, дитсадки, лікарні, щоб усі фінанси затрачати на оборонну сферу. І так 5 років. Бо видатки на наступний рік тут передбачені 2 трильйони 300 млрд грн. А всі доходи місцевих бюджетів плануються на рівні 500 млрд. грн. Тобто, потрібно не платити зарплату медикам, вчителям, нічого на рівні громад не робити, щоб компенсувати лише один рік війни. Зрозуміло, що це нереально.

– А де ж нам брати кошти?

– Ми повинні дякувати нашим західним партнерам, тому що 50% державного бюджету – це їхня фінансова підтримка. Але так буде не постійно, і ми поступово повинні бути готові самі наповнювати бюджети.

Дуже важливо в бюджетному кодексі передбачити норму, при якій податок на доходи фізичних осіб надходив би у бюджет за місцем реєстрації фізичної особи. Тоді з’явиться конкуренція за створення кращих умови для проживання. Ось тоді будуть давати ділянки, будувати дитячі садочки, ремонтувати дороги тільки з однією метою, щоб на території жили люди. Це те, що передбачала реформа у Польщі, до якої ми прагнули. Натомість, фактично в 2020 році відбувся хаос. І ми на сьогоднішній день пожинаємо плоди цього хаосу. На жаль, за тезою: усі в рівних умовах, Асоціація міст України зробила так, що багаті громади стали ще багатші, а бідні — ще біднішими.

Щоб ви так розуміли, на сьогоднішній день сім колишніх міст обласного значення формують 45% доходів місцевих бюджетів Вінниччини загалом. Решта територіальних громад перебувають в надзвичайно непростій фінансовій ситуації, пов’язаній з енергоносіями, з харчуванням, виплата заробітних плат і так далі.

Як колишній голова обласної адміністрації вимушеній констатувати руйнацію системи регіонального управління. Не було створено інститут префекта. Фактично органи місцевого самоврядування дезорієнтовані у прийнятті управлінських рішень. Порушений принцип балансу стримування і противаги. Натомість система комунікації і організації звелась до неформальних речей, при якій силові структури вимушені втручатися у ситуацію шляхом відкриття кримінальних справ по відношенню до представників органів місцевого самоврядування. При формуванні інституту префекта такого б не було. Більш того, були б впроваджені цивілізовані методи контролю. Якщо цього немає, тоді застосовуються неформальні чинники, коли хтось комусь телефонує, погрожує чи залякує протоколами про корупцію.

Ми повинні все зробити, щоб завершити реформу місцевого самоврядування. Переконаний в тому, що майбутні вибори ор­ганів місцевого самоврядування будуть проводитись на основі оновленої реформи місцевого самоврядування, де ці фактори будуть враховані. І люди до цього дозріли, як ніколи.

Спілкувалася
Людмила ПОЛІЩУК