Подвиг наших дідів і прадідів – незабутній. Цій радісній події присвятили вірші та пісні наші читачі та дописувачі. Для 3 і 4 покоління вінничан ті страшні події перегукуються із нинішньою війною і вони про це також написали у своїх поезіях.
Захисник
Присвячений батькові-підполковнику Микиті Приймачику, ветерану ВВв, визволителю Вінниці
Себе я згадую малою:
Коли збиралась вся сім’я,
Мій тато грався і зі мною,
Щаслива я тоді була!
Війна безжальною рукою
У вирі страшної біди
Повела батька за собою
Й згубили ми його сліди.
Війна пройшлась котком по долях,
Мотала нас, як ті нитки,
І запеклись навічно болем
За хлібом черги та картки.
Нас в тил повезли на платформі,
Його ж – на фронт із перших днів.
Цей інженер в військовій формі
Відважно ворога зустрів.
І захищав хребти Кавказу,
Гнав їх із Курської дуги.
До нас не приїздив ні разу,
І в цьому винні вороги.
Пройшов з боями Україну,
Звільняв Поділля, рідний край,
Жахіття бачив і руїни
У березневий той розмай.
Не безіменні філантропи
Спасали людство від чуми,
А вивзволителі Європи,
Яких весь час чекали ми!
Бої закінчив він в Берліні
І переможцем нас знайшов.
Тепер у пам’яті живе
Як оборонець, як спаситель.
І це снаги нам додає
Фаїна Приймачик, Вінниця
Солдати
Ви все пройшли, ви все здолать зуміли;
І холод, і жару, і голод, і біду.
Виття снарядів й мін вам пісні замінили
І все оте буття злилося в мить одну.
Та вистояли ви і ворога здолали
І в мирний вир життя дорога привела,
Та потім ваші сни не раз ще турбували
Врожих посвист куль і літаків виття.
Нехай же хоч тепер усмішки не згасають
І душі молоді наповняться життям.
Радійте цій весні, хай внуки виростають
Бо в молодість свою не має вороття.
Хай музика живе, нехай пісні лунають,
І нагороди, що отримали в бою
Носіть їх на грудях, нехай на сонці сяють,
Хай пам’ятають люди про ту страшну війну.
Живіть нам хоч сто літ без горя і печалі,
В оточенні рідні і друзів фронтових.
Хай завжди буде мир, сьогодні і надалі.
І лине тихий дзвін медалей бойових.
Тетяна Ковальчук
Воспоминание
В прокуренной землянке тесновато,
И кто-то просит:”Дай еще огня!”
Доносяться разрывы глуховато…
И счастлив тот, кто жив до сего дня.
Поставил кто-то патефон на ящик.
Солдат пластинку стертую несет,
И вот бойцов уставших и притихших
В свой плен царица – музыка берет.
Давно знакомый всем певицы голос
В землянке зазвучал легко, светло.
И сразу просветлели в бойцов лица,
И на душе становится тепло.
Ведь каждый песню сердцем принимает.
И тают загрубевшие сердца.
Под звуки каждый дом свой вспоминает,
В иного на глазах блеснет слеза.
Солдатская, скупая и святая,
А музыка волшебная витает,
Она живет не ведая, не зная
Кто, как, когда ее воспринимает,
Она-владычица, всех за собой влечет.
А за землянкой дым, огонь, пожарища
И завтра снова прозвучит:”Вперед!”
Сидят и слушают друзья-товарищи,
Как Лидия Русланова поет.
Тетяна Ковальчук
Діти героям
Верніться живими! Верніться живими!
На кожнім малюнку, у кожнім листі.
Спішать волонтери з отими листами
Вручити героям бажання оті.
Бувають в двобоях хвилини затишку,
Буває, що спокій приходить на мить.
Малюнок дитячий пробудить усмішку,
Можливо, і серце когось защемить.
І душу зігріє від дотику того,
Думками полине солдат до сім’ї,
Можливо, подумає: ось я для чого
Цей спокій бороню Вкраїні своїй.
Щоб кожна дитина у теплій кімнаті,
у рідній державі купалася в снах.
Під небом безхмарним малятка кирпаті
Ніколи не чули з вуст слово -“війна”.
Микола Школьний
Яблуневий цвіт
Зацвіла знов яблунька в моїм саду.
Ніжний і духмяний яблуневий цвіт
Знов мені нагадує про ту весну,
Хоч уже пройшло немало літ.
Приспів:
Хоч проминули дні кохання вже давно,
Кохання ніжного, як роси в чистім полі,
Тебе я згадую, хоч все давно було,
Бо ти у пам’яті, як мій дарунок долі.
Ти лиш поклич мене -до тебе я прийду,
І подаруй мені своє палке кохання.
І я пробачу , що забув ти ту весну,
Бо оживуть мої надії, сподівання!
2.Знов весна буяє у моїм саду,
Радості й тривоги шле вона привіт.
І, як знак кохання, що давно пройшло,
Знову опадає з яблунь цвіт.
Приспів.
Лариса Місецька
Вічний вогонь
Вогонь вже цей нікому не згасити
Вогонь – це дух людей, що впали у броні,
Життя віддали – найдорожче
За справедливість на землі.
Це – спів пташок, піднявшись високо у небо,
Це – зов людей за правду і буття,
За справедливість – мир на всій планеті.
Марія Вінницька
Небесне хлопченя
Сумує мати біля сина-
В труні лежить її дитя-
Її кмітливе хлопченя…
Та ні! Це-сон, він не загинув.
Він не загинув, він-живий!
Ось зараз сяде, посміхнеться,
У грудях серденько заб’ється…
“Що це зі мною? Я-слабий?
Свічки і квіти, що це мамо?
Я спати хочу, колихай,
Про нашу Вінницю співай,
Про щедрий вечір, швидше, мамо”,
Зірвалась мати:”Сину, сину,
Я тут, я-поруч, ти-живий?
Ось твої книги, м’яч старий,
Ти захищав свою країну”.
“Я-пам’ятаю – бій кривавий
Іван, Василю, де вони?
Ми разом бігли, потім йшли,
А потім.. падали від взриву…
Я спати хочу, колихай
попощедруй, попосівай,
Співай про дівчину Галину,
Про білих лебедів співай”
Сумує мати біля сина
В труні лежить її дитя,
ЇЇ небесне хлопченя,
Її герой, її дитина!
Людмила Качуровська
9 МАЯ
Каждый год после войны
Празднуем Победу
И для нас, для Украины
Май – цветок Победы.
Первый шаг войны фашистов
Стал на Украину-
Это с Запада война
Двинулась лавиной.
Отогнали, победили
Гитлера-фашиста.
Украина свободу любит
И под гнетом никогда не будет.
Валентина Горбачева
Колдовская сирень
Сиреневые сумерки весны
Кусты сирени словно тают в дымке.
Любов пришла к нам, как приходят сны,
И осенила нас своей улыбкой!
Припев:
Колдовская сирень,
Колдовская сирень
К нам пришла по заветной тропке.
Где кустов твоих сень,
Ароматная тень,
Первый цвет поцелуя робкий.
2.Лилового цветенья аромат
Нам кружит голову, как наважденье.
Волна любви влечет в душистый сад,
В сирени нежнопенное кипенье!
Припев.
3.То белая, как облако крыло,
То голубая, как волна прибоя!
Лиловыми зарницами цвело
И сердце-не одно, а сразу двое!
Припев.
4. Душистые кудрявые цветы,
Кустов сирени нежные букеты!
В них счастье и заветные мечты,
Любви весенней милые секреты.
Припев.
Александра Бурбелло
Светлой памяти моего деда, по отцу.
Он ушел в сорок первом, о внуке не знал,
Но обратно дед не возвратился …
Под Берлином весною победною пал,
Жаль, портрет его не сохранился…
Вот недавно, средь ночи явился во сне,
Грудь в наградах, седой, с автоматом…
Стал без вести пропавшим, на этой войне,
Рядовым ее, просто солдатом…
Рассказал, что в начале, как все отступал,
Было страшное время и злое,
Час пришел и фашистов на запад погнал,
Был в тисках рукопашного боя…
О семье, столько лет, он не знал ничего,
В сердце боль, до последней минуты…
Но осколок фугасный вонзился в него,
Таковы фронтовые маршруты…
Был присыпан мгновенно, чрез годы нашли…
Его в братской могиле зарыли,
На каком-то отдельном участке земли,
Только где, так и не сообщили…
Я проснулся в тревоге и глянул в окно,
Еще темень стояла в округе,
Было имя его мне с рожденья дано
И крутится нам в замкнутом круге…
Не успел досказать, где сегодня лежит…
Вот и я никогда не узнаю,
Хоть и время нещадно бежит и бежит,
Но его я всегда вспоминаю…
Автор Геннадий Сивак.
31 мая 2012 года.
Я помню Винницу, теперь далекую,
Когда по Ленинской спешил трамвай,
Когда Каличье и Пироговскую,
Ночами темными тревожил лай.
Мосты маячили, лишь деревянные,
Замостья мир – несказный рай…
В воде плескались все, как окаянные,
Теперь об этом ты и не мечтай.
Сады цвели вокруг и веселились все,
Бежали радостно кино смотреть.
И так признательны своей святой красе,
Что всем хотелось нам, кругом поспеть.
Вокруг буфетики, лавчонки винные,
Базар с прилавками и погребки,
Да незабвенные дома старинные,
Лачуги помнятся, мне у реки…
А в Старом городе леса дремучие
И неземная там вкруг тишина…
Только тревожили мыши летучие,
А в Буге Южном там не видно дна…
Влечет всех красною, она калиною,
Как можно это все, да позабыть,
Про юность милую, неудержимую
И чувств, которых нам не утаить…
Гуляй-ка, Винница, моя любимая
И с нами вместе ты пляши, и пой,
Родная, милая, судьба счастливая,
А я душой всегда рядом с тобой.
Автор Геннадий Сивак.
23 сентября 2012 года. .
ВашГеннадий Сивак
Посвящаю сыновьям-
Дмитрию и Борису.
Отца не помню молодым,
С ним рядом мама молодая,
Втроем под деревом стоим
Мы в ожидании трамвая.
Вот он обшарпаный ползет,
Да на ходу считает шпалы,
В вагон кондуктор не зовет,
Начало времени опалы…
Дождь прогоняет нас назад,
Вдали слышны раскаты грома,
Вот фото на стене висят,
Запечатлев семью у дома.
Вороний над Соборной грай,
Но мы грустны, не замечая,
Что рядом промелькнул трамвай,
И след его простыл, мелькая.
Автор Геннадий Сивак.
21 июля 2001 года.
г.Винница. коментар…
Отец пришел с войны домой,
Всеми забытый, в сорок пятом,
Свой, завершив последний бой,
Израненным, простым солдатом.
Ночами снился рукопашный,
Его не суждено забыть,
Был брани каждый шаг опасный,
Но очень нужно было жить…
Быть суждено ему в живых,
Награды на груди блестели,
Раны с осколками болели…
Жаль, рядом не было родных.
И в День Победы вспоминаю,
Его, поверьте каждый год,
Да никогда не забываю,
В ярких салютах небосвод.
Да, мой отец пришел домой,
Как солнце ласково блестело,
Израненное ныло тело,
Вернулся с доброю душой…
Автор Геннадий Сивак.
3 января 2015 года.