Святий пророк Іоан Предтеча на Йордані говорив людям про покаяння і хрещення на відпущення гріхів. Тих, хто каявся у своїх гріхах, він хрестив. Це ще не було те таїнство Хрещення, яким ми його знаємо сьогодні, а був лише прообраз майбутнього таїнства – духовне приготування до прийняття Хрещення водою і Духом у майбутньому.

І ось до вод Йордану прийшов тридцятирічний Ісус Христос, Який сказав святому Іоану хрестити Його. Здивований пророк, який дізнався за одкровенням, що перед ним стоїть не проста людина, а Син Божий, відповів Йому: “Мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене?” (Мф.3,14). Але Спаситель сказав: “Так належить нам виконати всяку правду” (Мф.3,15). У такий спосіб Христос показав людям приклад смирення і послуху Богові. Тоді Іоан звершив Хрещення Спасителя, в момент якого була явлена Пресвята Трійця: Господь Ісус Своєю плоттю занурився у воду, Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Ісуса, а голос Бога Отця промовляв з небес: “Цей є Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління” (Мф.3,17).

Хрещення Господнє як святкова подія згадується вже в “Апостольських постановах і правилах”. Але на самому початку Хрещення і Різдво Христове були одним святом – Богоявленням.

Приблизно з кінця IV століття Хрещення Господнє стає окремим святом. Хоча в богослужінні й зараз можна побачити деяку єдність цих днів – обом святам передує Святвечір (суворо пісний день).

У перші століття християнства на свято Богоявлення існувала традиція хрестити навернених (оголошених), і цей день називали “святом Світла” на знак того, що таїнство Хрещення очищає від гріха й просвічує Світлом Христовим. З другої половини V століття свято Хрещення вже відзначають як окреме, а слово “Богоявлення” стає його синонімом, не торкаючись уже свята Різдва.