Фото ілюстртивне
Жителі Іванівської громади скаржаться на місцеву адміністрацію
На папері воно насправді так. Але від Грушківець та Байківки ніколи не було дороги з твердим покриттям до Іванова.
Однак голова громади Михайло Леонтійович Кулик нам пообіцяв, що дорогу зроблять. Зрештою, якихось там три кілометри… І ось тепер уже який рік ці «якихось три кілометри» стали справжньою каторгою для жителів наших сіл. Особливо у негоду, бо дорога польова.
З одного боку, значно довша, але всипана дорога до Калинівки — вигідніший маршрут. Але чого нам тепер туди їхати. Адже всі адмінпослуги, лікарня та вся соціалка тепер у Іванові. Але добратися туди після дощу практично можна лише на якійсь військовій техніці.
Три кілометри суцільних калюж, які просто називаються дрімучим бездоріжжям. Їх не об’їдеш ні полем, ні лісом. Хіба що добиратися до нашого адмінцентру громади через Калинівку. Але для чого тоді нас було приписувати до Іванова?
Ми вже не один раз зверталися до Михайла Кулика. У нас же свій гранітний кар’єр. Є ще один поряд, у Писарівці.
Хіба така заможна громада не може за таких обставин висипати цих злощасних три кілометри болота? У нас зараз у селах залишились переважно літні люди. З невеликими статками.
Але вони готові скинутись грішми, щоб якось спонукати владу вирішити цю проблему. Так не можна із своїми людьми. Їм же щодня треба то до лікаря, то у сільраду: це ж життя, і воно, слава Богу, ще якось триває.
На початку своєї каденції Михайло Кулик з нами спілкувався. Казав, що розуміє проблему, і навіть вивіз на цю дорогу щебінь. Але це пішло в ті калюжі, як у прірву.
Дуже хочемо знати, що нас чекає з цими трьома кілометрами дороги? Чи залишатися нам в Іванівській громаді, чи проводити якесь голосування і проситися до Калинівки?
Від імені жителів
Байківки і Грушківців
Валерій Дідик
Ми звернулися до голови Іванівської громади Михайла Кулика з проханням пояснити людям, що буде з цим відрізком дороги. Ось що він розповів:
– Не дивлячись на те, що ця дорога не комунальна, ми намагаємось по можливості підтримувати її в нормальному стані. Але що таке польова дорога - знають всі. Коли сухо — можна їхати, коли випадають рясні дощі - її вмить розбивають. Тим більше зараз, коли потік транспорту в цьому напрямку зріс майже вдвічі.
Так, коли ми об’єднувались у громади, не було війни. Фінансові можливості громад були значно більші. І ми постійно вирівнювали дорогу грейдером, підсипали. І зараз ситуація контролюється. Після свят знову пустимо грейдер, попідсипаємо.
Хочу, щоб люди мене почули з такого ракурсу. Ця дорога не стоїть на нашому балансі. Вона вважається власністю пайовиків. І потрібно пройти цілий ряд адмінпроцедур, щоб взяти її на наш баланс. Це вже робиться, але практично за рахунок спонсорських коштів. Але їх недостатньо, щоб зробити капітальну дорогу з твердим покриттям. Сподіваюся, що після війни ми і це зробимо.
Але наразі мусимо обходитись тим, що маємо. Як голова громади слідкував і слідкуватиму за станом дороги і підтримуватиму її всіма можливими засобами.
Анатолій Жучинський
