Валерій Коровій — голова Вінницької ОДА 2015-2019 рр. — був одним із тих, хто з перших днів підтримав Томос та Православну Церкву України. Чи змінилася його думка з того часу і чи стане ПЦУ об’єднуючою силою українців — ці та інші питання обговорили напередодні шостої річниці Томосу про автокефалію Православної Церкви України.
— Ви разом з тисячами українців були тієї ночі, 6 січня 2019 року, під Софією, молилися за духовне єднання України. І, як не дивно, Вам за це і прилетіло від батюшок МП, які наступного ж дня прийшли до Вінницької ОДА з плакатами «Далой губернатора Коровия». З погляду років, як тепер оцінюєте ті події?
— Ми маємо чітко усвідомлювати, що Томос, який надався Православній Церкві України, це історична подія. І це велика честь нашому поколінню — бути свідком цієї події. Чому Томос дуже важливий? Тут є два аспекти. По-перше, тому, що має чітко виражений філософський інституційний характер. Це те, навколо чого будуть формуватися наші традиції, наші моральні норми, наше усвідомлення державності власне як такої. Навколо цього будуть формуватися наші інституції, пов’язані з усталеними нормами нашої поведінки на дуже-дуже багато років. Другий аспект полягає в тому, що Томос має канонічне значення. Тому що по суті своїй Томос — це освячення держави України на незалежність. Томас — це Божа благодать українському народу на розвиток державності, на розвиток внутрішніх традицій для того, щоби країна розвивалася. До речі, саме проти цього виступає російська церква.
Але є ще досить багато людей, які говорять, що вони люблять Україну, вони люблять українську мову. Але коли ти починаєш їм ставити уточнюючі запитання про бачення України в майбутньому, ти ловиш себе на думці, що вони Україну бачать під «двухглавим» орлом… Що вони хочуть бути «молодшим братом». Хочуть бачити українця недолугим, який розмовляє суржиком, який не досягає якихось професійних знань, затурканий…
Але тільки українець розмовляє чистою українською мовою, є розумною, освіченою людиною, діловою, яка знає свою історію, культивує свої традиції, йому одразу чіпляють ярлик націоналіста.
Тому на сьогодні Томос — це такий дороговказ, навколо якого, по великому рахунку, буде формуватись майбутнє України. І в цій частині є дуже показовим, як ми відзначали Різдво 25 грудня. І ви бачите, як все стало на свої місця.
Томос — це те, чого бракувало українському народу протягом століть після того, як наприкінці XVII століття фактично викрали церкву України за рахунок рейдерського її захоплення і перенесли Київську митрополію до Москви…
— А як сьогодні формується Православна Церква України безпосередньо на Вінниччині?
— Якщо повернутися до подій 2019 року, то в значній мірі ситуація була обмовлена неготовністю або неусвідомленням українського суспільства до цієї великої історичної події.
Ми зараз тільки починаємо усвідомлювати, наскільки це важливо. Війна, насправді, це дуже серйозний каталізатор для усвідомлення ролі держави, ролі цементуючої основи державності, якою є Православна Церква України. ПЦУ не роз’єднує, як дехто говорить, а об’єднує українців у вірі!
Крок за кроком ми бачимо загальне усвідомлення того, що нас нічого не поєднує з російською церквою — тією, яка оголошує «священною» війну проти українського народу, яка освячує ракети, які вбивають наших жителів.
Переконаний у тому, що українська державність, попри кров, сльози, біль, страждання, зараз проходить етап становлення та аналізу попередніх помилок. Саме сьогодні закладаються цеглини основ державності України на дуже багато років вперед. І знову ж таки, філософією єднання є Томос, який переданий українському народу. Тому дуже багато залежить від священнослужителів, від їхнього усвідомлення, від їхньої патріотичності, і, звичайно, від кожного із нас.
— Але ж чому досі у Вінниці так мало церков ПЦУ?
— Соціологія засвідчує, що у місті Вінниці 85% жителів громади підтримують Православну Церкву України. Але дійсно, коли порахувати, скільки парафій ПЦУ в обласному центрі, то вистачить пальців однієї руки. А це пов’язано з тим, що оцих 85% вінничан, які підтримують Православну Церкву України, переважно лише на Великдень чи на Водохреща йдуть до храму освятити кошик, воду навколо Свято-Преображенського собору…
— Бо лише один такий собор у Вінниці… Дуже мало храмів ПЦУ, людям нікуди йти…
— Я дуже добре знаю, як укладена ситуація у парафіях. Фактично, членами релігійної громади виступають священнослужитель і обмежена кількість парафіян — родина священника чи хористи. І з огляду на це, вони, як правило, визначають приналежність тієї чи іншої парафії. Тому й поки що так мало церков ПЦУ у Вінниці.
Ми до кінця ще не усвідомлюємо, що буде відбуватися, коли увійдуть у дію внесені зміни і доповнення до закону «Про віросповідання в Україні». Невирішення цього питання може спровокувати загострення суспільно-політичної ситуації, зокрема у місті Вінниці чи інших громадах, де невелика кількість парафій Православної Церкви України. Тому і в цій частині покладається велика відповідальність на владні інституції і також на органи місцевого самоврядування, які мають працювати на випередження і змоделювати ситуацію, розуміючи ті виклики, які будуть перед ними стояти.
— Ви один із небагатьох політиків, які з самого початку і нині публічно підтримують ПЦУ, разом з командою громадського об’єднання «Ми — Вінничани» об’їздили чимало таких церков Вінниччини. У багатьох громадах люди самі готові брати ініціативу за формування Православної Церкви на місцях чи все ж чекають на владу і впорядкування на рівні держави?
— Нещодавно були в Ободівці, в Шпикові, там громади взяли ініціативу і відстояли або створили Православну Церкву України у своїй громаді. Оце швидший каталізатор змін, але він провокує конфліктні ситуації. А там, де поряд з ними виступає орган місцевого самоврядування через роботу з депутатським корпусом, через роботу з людьми, цей процес іде набагато спокійніше, ефективніше і з набагато більшим ефектом.
Влада часто боїться втручатися у ці процеси. Кажуть: «Не чіпайте батюшок, не чіпайте колишні МП». Чому? Бо ж вибори будуть, вони вас будуть підтримувати…
Я коли чую такого роду розмови, мені стає не по собі… Знайшли на кого опертися — на церкву, яка підтримує агресію проти України, яка вбиває наших людей… Цікаво, за якого кандидата такі батюшки будуть агітувати? І як тоді тому кандидату в очі людям дивитися? Але це вже тема для іншої дискусії.
Спілкувалася
Людмила ПОЛІЩУК
