Донька Фаріон заявила про ще одну спробу вбивства матері. Софія Особа стверджує, що її матір хотіли вбити ще за два дні до її смерті

Важко уявити, як Софія пережила минулий трагічний рік. Коли вбили її матір — показово та зухвало. А потім на фронті загинув її коханий чоловік. Далі суди… Де вона бере сили і чим займається тепер — про це розповіла в екс­клю­зивному інтерв’ю журналістці «33-го».

– Нині ім’я Ірини Фаріон, докторки філологічних наук, професорки, патріотки України, в одному ряду з відомими світу прізвищами — Бандера, Стус, Чорновіл… Хтось ще за її життя захоплювався неймовірною сміливістю, відвертістю, непохитністю, а інші не сприймали і, «підігріті» ворожою пропагандою, рвали горлянки, щоб принизити, зламати. Та велика українка Ірина Фаріон, убита руками московських блазнів, за вказівкою найлютіших ворогів України, залишається незламною. Бо й після загибелі її слово продовжує боротьбу. «Мова — це зброя», — цей вислів був і залишається злободенним. І саме він об’єднав прихильників Ірини Фаріон, які зібралися у Хмельницькому на зустріч з її донькою Софією. Там я і зустрілась із Іриною.

– Я передивлялася відео і натрапила на її виступ на форумі «За українську мову!» Мене вразили мамині вислови, які ніколи не втратять актуальності, які настільки правдиві, влучні. У своїй промові вона сказала: «Учімо десятки мов, але живімо однією». Записала ще одну цитату: «Якщо в час війни у нас негаразди з мовою, то в нас відкритий тил. Якщо в нас відкриті тили, то рука ворога всередині країни». Саме тому ми не повинні посувати мову на другий план, не грати в лагідну українізацію, бо маємо розуміти: де звучатиме російська, туди обов’язково захоче ступити московський чобіт. І, захищаючи землю від окупанта, ми повинні застосовувати неймовірно потужну зброю — нашу мову, — наголосила пані Софія. — Коли мама виходила з дому востаннє — 19 липня 2024 року, вона на столі гарно прибрала. Не було, як зазвичай, багато паперів, документів, наукових статей. Але я знайшла вірш Ліни Костенко, записаний мамою. Не знаю, чи відчувала вона щось, але його можна сприймати як послання нам.

«У цьому хитромудрому житті,

Як не крути, а треба пам’ятати,

Що нас ненавидять найбільше ті,

Кому ми заважаємо брехати…»

Нам ще належить вести боротьбу на фронтах за нашу Україну, за національну ідею і в тилу — з корупцією, брехнею. Виривати країну з пазурів звіра, який так хоче перетиснути їй горло, щоб мовчала, не говорила. Щоб з уст її не вилітали, як писала Ірина Фаріон. слова-кулі. «Стрі­ляйте словами-кулями і здобудете велику перемогу».

Софія Особа під час зустрічі та інтерв’ю

— Одні називають Ірину Фаріон категоричною, різкою, інші, кому доводилося спілкуватися у більш тісному колі — тихою, спокійною і дуже доброю. А які саме риси характеру, Софіє, передалися вам від мами?

— Зараз я відчуваю у собі мамину силу, мамину незламність. Раніше, відверто кажучи, я не надто вникала в її роботу, хоча морально завжди підтримувала. Але тепер розумію, яка це була надпотужна праця. Вона скрізь встигала: писати наукові роботи, давати чисельні інтерв’ю, записувати відео на ютуб-каналі, проводити зустрічі, які об’єднували людей, спраглих на її ідеї. Не сидіти склавши руки, не журитися, а діяти. Діяти так, щоб у ворогів української нації аж зуби скреготали.

І нині мені здається, що цю силу, цю незламність мама посилає мені з Небес. Незважаючи ні на що, я маю доносити її ідею, завершувати розпочаті нею справи. Ні мама, ні мій загиблий на війні чоловік, впевнена, не хотіли би, щоб я замкнулася у чотирьох стінах і плакала.

І тому по можливості я проводжу зустрічі в різних містах України, розповідаю, якою була Ірина Фаріон, скільки зробила вона для України і що надихало її. Разом зі мною, як і сьогодні, мої діти — семирічна Єва і п’ятирічний Дмитрик, якого назвали на честь його прадідуся. До речі, серед маминих записів я знайшла такий: «Коли Небо дарує внуків, тоді Господь поцілував тебе і явив Чудо». У щільно заповнених роботою днях вона завжди знаходила для них час, віддавала всю свою любов, називала їх скарбиками. Знаю, що діти, зрощені на національних ідеях, беруть їх за орієнтир на все життя. Так було і в сім’ї мами. Батьки, прості люди, дуже працьовиті, але надто свідомі, українці до мозку кісток, прищепили їй здатність бути справжньою українкою і боротися за свою Україну словом.

— Ви плануєте побувати в різних містах, поширювати ідею Ірини Фаріон. А чи не боїтеся зіткнутися з тим, що десь на сході, на півдні України можете наштовхнутися на ба­р’єр несприйняття, нерозуміння того, що хочете донести людям?

— Мама ж не боялася. І якщо ще хтось не до кінця впустив у своє серце Україну, не до кінця збагнув визначення «бути українцем», старатимуся допомогти в цьому. Головне — відкрити людям очі на те, хто вони і якою має бути їхня місія.

— А вас не стримує факт, що обвинувачений у замовному вбивстві — Зінченко — родом із Дніпра?

— Ми не повинні, навіть у найнеприємніших, найскладніших ситуаціях, розділяти українців. Мені, до прикладу, надіслали повідомлення з Дніпра, що на Алеї Героїв виставили синьо-жовті прапори на честь Ірини Фаріон та Василя Особи — патріотів і борців за незалежність України. І я впевнена, що у Дніпрі буде зустріч, присвячена пам’яті неймовірно мужньої жінки — Ірини Фаріон. А в нашому житті залишається багато бур’яну, який ще не спололи, не вирвали з корінням. Тому роботи для патріотів України дуже багато.

— Як гадаєте, чому повинна навчити українців трагедія, пов’язана з жорстоким вбивством Ірини Фаріон?

— Навчити, що байдужість — дуже небезпечна річ. Коли в період літньої спеки перед будинком сидить годинами одягнена не по сезону людина, приховуючи обличчя, і це нікого не зацікавило, не викликало підозри, то така байдужість теж вбиває. Хтозна, скільки ще патріотів і великих українців можуть загинути через банальну людську байдужість. А вони гинуть. Бо їхнє життя — то загроза свавіллю, невігластву, продажності.

Тому шанувати, цінувати, берегти таких провідників нації треба за їхнього життя. Живими вони могли б зробити для країни значно більше.

— А над чим працювала Ірина Дмитрівна останнім часом? Яка справа стала, так би мовити, її перерваним польотом?

— Вона планувала видати книгу своїх власних цитат. Мій чоловік Василь набирав ці тексти на комп’ютері, і вона ще стигла внести правки. А тепер готую її до друку я. На завершальному етапі книга «Мова і мовознавці», яку написала Ірина Фаріон разом із своєю подругою Оксаною Микитюк. І загалом ще треба реалізувати багато проєктів, які були у маминих задумах. Бо кожен з них — це цінний внесок у життєствердність української України.

Спілкувалася
Світлана Шандебура