Розвідник ЗСУ захищав Україну із 2014-го. Загинув смертю хоробрих на найгарячішому, Донецькому, напрямку.

«Це мій побратим. Я воювала з ним в одному батальйоні розвідки ще під час АТО. Євген продовжив захищати Україну і у час повномасштабної війни. Тільки подумайте — десять років віддав, захищаючи Україну на війні. За неї та кожного з нас віддав життя.

Він був відданим Україні. Дослужився до командира підрозділу зв’язківців. Для розвідників зв’язок — все. І Євген забезпечував його. Він був настільки профе­сійним та ненависним ворогові, що за ним полювали і внесли до списку ворогів росії», — ділиться офіцер ЗСУ, голова громадської орга­нізації «Ведені серцем» Юлія Щербань.

– Євген загинув у вересні 2024-го. Лише через два місяці він повернувся «на щиті» у рідний Теплик. Його тіло від удару бомби було настільки обгорілим, що маленькому синочкові Захарчику довелось здавати ДНК.

Його батько 10 днів не дожив до того, як Захарчику виповнився один рік 30 жовтня.

За день до загибелі чоловік ввечері мені зателефонував. Він жодного разу не прощався із синочком ручкою. А в той день вони обоє це зробили… Ось так і попрощались назавжди, – розповідає його дружина Анастасія. І додає:

– Земляки гідно віддали шану моєму чоловікові, який загинув, захищаючи кожного з нас і Україну. В Теплику зараз ініціювали громадські слухання, щоб вулицю, якою ходив Євген до школи, йшов на фронт і тепер робить перші кроки його синочок Захар, назвали в честь земляка-Героя. Бо він не лише нашій родині показав приклад, як самовіддано треба любити Україну, але й кожному українцеві. І учням місцевої школи, яка знаходиться саме на цій, тепер вул. Агрономічній.

Мого чоловіка війна застала після строкової служби. Він вже під час бойових дій на Сході підписав контракт і далі, під час служби, вступив до військового вузу зв’язку. Міг там навчатись, бо посвідчення учасника бойових дій отримав ще в 2015-му. Але Євген вирішив, що навчання продовжить після перемоги. А зараз його практичні знання більш потрібні на передовій. Він ніс службу 10 років у найгарячіших точках. І пішов у вічність там, де було найважче, щоб забезпечити наш спокій тут і незалежну Україну для всіх нас та наших дітей. Дуже сподіваюсь на розуміння земляків, депутатів, які після громадських слухань мають проголосувати за таке рішення, – ділиться Анастасія.

Ось що розповіли нам земляки-побратими, які зателефонували прямо з передової:

«Дивно, але у нас у Теплику ще жодної вулиці не назвали в честь полеглих героїв цієї війни. Хоча «на щиті» вже привезли десятки наших побратимів. Тому хочеться запитати: чого чекають місцеві депутати? Чому не порушують цього питання? Подивіться, скільки вулиць у Вінниці, Хмельницькому, громадах та навіть селах Поділля вже перейменовано. Чи, може, хтось чекає інших героїв? І теперішні — не на часі? То чекайте — ми обов’язково повернемось і запитаємо.. А ні — то доведіть, що це не так».

Від себе додамо, що це стосується не лише Теплика, але й всіх міст і сіл України, де така ситуація. Сподіваємось, що Теплик розпочне священну справу і увіковічить пам’ять Героя, назвавши вулицю іменем Євгена Гнатенка. А ми повідомимо вам про це. Відслідковуємо ситуацію разом.

Вислухала
Тетяна Редько