Діти між собою про щось порадились і сказали, що їхній герой — Денис Кирилюк. Адже відважний льотчик-винищувач виріс у цьому селі на Вінниччині, ходив цими вулицями, товаришував із їхніми батьками, вітався щодня з односельцями…
Він взагалі був дуже привітним, щирим і добрим. Його поважали учні і вчителі, за ним зітхали однокласниці, до нього прислухалися дорослі. Він не по роках був самостійним і міг зробити все.
– У нас у родині так було заведено: всі знали порядок, ніхто не байдикував. Треба пасти корову — Денис, книжку руки і пішов. Треба на городі допомогти — він вже тут, — розповідає батько Героя України Микола Кирилюк. — У селі таке життя. У нас зарплати невеликі були. Я водій, мама Люда — кухар у шкільній їдальні. Господь послав нам четверо діток. Дениско народився 14 липня 1990 року. Він був другим сином. А потім ще народилися у нас двійнята, хлопчик і дівчинка. Діти наші були дуже дружні. І якось сталося так, що саме Денис їх об’єднував. Вони старалися бути такими, як він.
– Учився він добре, ніколи ніхто з учителів на нього не нарікав. Навпаки, казали, що добра та щира дитина. У нього ніколи не було подвійного дна, він ніколи ні за кого не ховався. Брав завжди на себе відповідальність, і всі знали, що Денис завжди вчинить справедливо, — витирає сльози Людмила Миколаївна.— У нас ціла купа подяк та грамот шкільних Денисових залишилася…
— А коли він вперше сказав, що хоче бути льотчиком?
— Певно, йому було років із 13 тоді. Ми щось у дворі робили, худобу порали, бо з цього жили, і дітей на ноги ставили та до роботи привчали змалку, — розповідає мама Люда. — І тут раптом синок у мене запитує: «А як літаки тримаються у повітрі? Така ж величезна машина, а не падає з неба?» Кажу йому: не знаю, сину, якось придумали люди. А він мені тоді сказав, що сам дізнається і буде літати... Думали з батьком, що це так, хлопчачі роздуми. Він тоді подивився фільм «У бій ідуть одні старики» про військових льотчиків. І, певно, вже в уяві був серед тих повітряних роботяг війни...
Це була його заповітна мрія, якої він досяг і ніколи не зрадив.
Після восьмого класу Денис Кирилюк вступив до Чернігівського льотного ліцею. Був завжди серед кращих учнів, фізично сильний, здібний до навчання. Його поважали, так само, як і в школі, бо він ішов до своєї мрії. І вона привела його до Харківської авіаційної академії імені Кожедуба. Молодий льотчик уже мав досвід і впевнено володів грізним винищувачем СУ-27. Тому у Миргородській авіабригаді його зустріли як справжнього професіонала.
І почалися напружені воєнні будні захисника українського неба. За одинадцять років служби Денис пройшов шлях від лейтенанта до полковника. Офіцер піднімав у повітря бойову машину вже під час АТО, у 2016 році. А всього льотчик-винищувач мав більше 80 бойових вильотів. І з останнього — не повернувся.
Ось скупі рядки посмертного повідомлення батькам із 831 бригади тактичної авіації: «Учасник російсько-української війни... Загинув 27 березня 2023 року ...Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня... Льотчик Денис Кирилюк на винищувачі СУ-27 виконував бойове завдання з перехоплення бойових повітряних цілей на півночі України.
Ворожа ППО вразила його літак, і він почав стрімко втрачати висоту. Розуміючи наслідки від падіння літака на населений пункт, поранений підполковник відвів його в поле поблизу села Товкачівка на Чернігівщині. Сам катапультуватися уже фізично не зміг. Загинув з честю та гідністю, назавжди залишившись вірним українському народові».
– Насправді то не зовсім поле. Швидше — болото, — каже Микола Васильович. — Ось у мене в телефоні є відео з того місця. Тепер там озеро. Ми навіть не могли собі уявити, якою була смертельна швидкість підбитого винищувача. Він увійшов у землю на тридцять два метри. Далі я не можу розповідати, бо точно стане серце... Літак дістали, адже на борту була ще одна невідстріляна ракета. Останки сина ідентифіковували кілька місяців.
Господи, якби він тоді, пацаном, знав, що літаки падають, і ще й так страшно, хтозна, як би склалося його життя...
– По-інакшому не було б. Він усе вже знав. Просто ніколи нам ні про що зі служби не розповідав. Казав телефоном, що все нормально. Лише один раз мені проронив таку фразу на традиційне запитання: «Як справи?»
Дуже лаконічно сказав: «Увесь мокрий, дуже змерз. Рухаюсь назустріч з нашими...» — продовжує Людмила Миколаївна. — І більше ні слова. Лише під час похорону у Миргороді його товариші розповіли, що Дениса підбили під час визволення острова Зміїний, у якому він брав участь.
Тоді він катапультувався і знову став у стрій.
Тоді, на кладовищі, ми просто не повірили своїм очам і зрозуміли нарешті, якою повагою та авторитетом користувався наш син серед побратимів. Майже дві години безкінечна черга людей несла квіти до його могили. І всі підходили до нас з батьком і дякували за сина. Казали, що він був справжнім мужиком. У нього і позивний був такий — «Мужик»...
А потім батькам розповіли, що Денис пройшов успішне навчання на Ф-16 у США. Він готовий був пілотувати цю машину, але їх постачання затягувалось. Так він і не дочекався політати на цій бойовій повітряній легенді.
– За 19 днів до загибелі Денис вдруге став батьком. Дружина Олена народила йому синочка, братика для 11-річної донечки. Щасливий батько ще встиг потримати немовля на руках. Дуже тішився, казав нам, що народився ще один захисник українського неба. А слово у нього було залізне, — пригадує Микола Васильович Кирилюк. — Це непоправна втрата не лише для нашої родини. Це велика втрата для України. Такими льотчиками народжуються. І не має значення, в якій родині, у великому місті чи у маленькому селі Гришківці. Ми гордимося своїм сином.
Після похорону Дениса командування 831 БрТА ЗСУ ініціювало петицію щодо присвоєння льотчикові звання Героя України. 22 січня 2025 року підполковнику Кирилюку присвоєно звання полковника з врученням Золотої Зірки Героя України (посмертно).
«За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові...» — вказується в указі президента.
З того часу у вестибюлі Гришківецької гімназії встановлено портрет видатного земляка в обрамленні розквітлих соняшників. І школярі часто біля нього зупиняються. Мовчки про щось думають. Можливо, хтось уже й себе бачить у небі за кермом винищувача, який дає відсіч агресору. Недарма ж вони обрали своїм героєм відважного земляка, захисника українського неба, вінницького льотчика Дениса Кирилюка.
Нам пощастило поспілкуватися із директором школи пані Галиною Решетнік. Вона висловила думку всього педколективу, що невдовзі на фасаді гімназії встановлять меморіальну дошку на честь льотчика-героя Дениса Кирилюка:
– Дуже важко говорити про наших молодих талановитих учнів у минулому часі. Важко уявляти, який біль переживають їх рідні та друзі. Дениса любили в школі всі. Він був призером всеукраїнських предметних олімпіад. Його любили дівчатка, він був гарний, вихований. Його поважали хлопці.
Як і кожна дитина, мав мрію, але ми тоді не знали, що вона буде сенсом його життя. Він зумів стати льотчиком. Ми колись казали: діти, за вами майбутнє. Але навіть не уявляли, що вони захищатимуть це майбутнє ціною свого життя. Ми мусимо зберегти пам’ять про кожного загиблого воїна, про кожну захисницю-героїню. І маємо завжди пам’ятати про батьків, які виховали таких дітей, Героїв України.
Анатолій Жучинський
Від редакції. Батьки Дениса Кирилюка не згодні із повідомленням у деяких ЗМІ, що їхній син — полтавський льотчик. Адже Герой України народився і виріс на Вінниччині. А у Миргород його направили на службу в ЗСУ.
