Собор почав роботу 24 вересня 787 року в Нікеї поблизу Константинополя. У ньому брало участь 308 єпископів. Насамперед було прийнято покаяння дев’ятьох архієреїв, котрі з єресі іконоборства побажали повернутися в Православ’я. Далі було докладно вивчено всі «за» і «проти» шанування образів, розібрано посилання на Святе Письмо та твори Святих отців, зачитано послання Папи Римського Адріана I. На двох останніх засіданнях собор склав догмат про іконошанування:

«…Предметом культу повинні бути не тільки зображення дорогоцінного й животворчого Хреста, а й так само гідні шани святі образи – мальовані, мозаїчні чи виконані іншим способом, що їх із шанобливістю вміщуємо в церквах, на літургійному начинні чи ризах, на стінах чи дошках, у домівках чи при дорогах із зображеннями Господа нашого Ісуса Христа, Бога і Спасителя, святої Богородиці, достойних ангелів, а також усіх святих… Що частіше споглядаємо на їх образне представлення, тим частіше заохочуємося до спомину й любові першовзору, до віддання їм честі й поклону – хоч не поклоніння, яке, згідно з вірою, належить єдино лише Божій Натурі… Хто складає шану образові, той її складає істоті, яку представляє образ».