Він помер від важкої невиліковної хвороби БАС (боковий аміотрофічний склероз). Йому було 43 роки… У нього залишилась кохана дружина…
– Сергій був відданим патріотом України, постійно казав, що не може сидіти вдома в той час, коли інші воюють. Тож самостійно вирішив йти добровольцем. Підписав контракт із 9-им батальйоном в лютому 2015 року. Разом із побратимами вони пережили важкі бої у Попасній. Сергій був старшиною взводу, мав позивний Сват. За свою хоробрість та професіоналізм користувався авторитетом серед бійців та був гарним товаришем. Турбувався за кожного із побратимів, що і стало наслідком важкої психологічної хвороби, — розповідає кращий друг покійного Олександр. — У травні 2016 року Сергій демобілізувався з армії та повернувся до дружини Раїси, яка весь час молилась за нього та чекала. Та не встигло подружжя нарадуватись один одному, як хвороба Сергія дала про себе знати.
Боєць звертався до військового шпиталю ветеранів війни, де йому надавали всю допомогу. Проте відразу встановити діагноз не змогли. Влітку минулого року за допомогою заввідділення неврології Наталії Борисівни Сергія відправили до столичного Інституту нейрохірургії імені Ромоданова, де підтвердили хворобу БАС. З часом вона стала все більше прогресувати. Сергію було важко ходити та дихати. В грудні він отримав другу групу інвалідності, щодня йому було все гірше. Наприкінці квітня ми його завезли до шпиталю, лікарі робили все можливе, аби подовжити життя Сергію. Мова йшла про апарат штучної вентиляції легень. Ми звертались за допомогою до різних благодійних фондів, нам обіцяли допомогти, але не встигли. 10 травня Сергій дуже просився додому, мріяв сісти за трактор, покосити сіно, побачити свою кохану Раю. Наступного дня комісія МСЕК дала йому першу групу інвалідності. Сам Сергій вже не міг йти — везли його на інвалідному візку. Коли ми виходили з відділення, плакав весь медперсонал, надто боляче їм було розуміти те, що врятувати героя неможливо. Рідні стіни та кохана дружина зробили диво — Сергій піднявся та пішов сам до будинку. Але вночі йому стало зле… О восьмій годині ранку серце перестало битись… Поховали воїна на Алеї слави у Вапнярках.
Дружина та друзі Сергія Киби висловлюють щиру подяку лікарям госпіталю ветеранів війни: Наталії Борисівні та Іллі Володимировичу. А односельчанам, рідним, спілці АТО Томашпільського району та усім побратимам — за підтримку у похованні.
Віталіна ТРУДЬКО
