Сьогодні День вишиванки. І в період, коли у Вінниці якимось чином, гласно чи ні, цілеспрямовано чи «так вийшло», не особливо популяризують унікальні «ізюминки» українських традицій, дехто взагалі все це відверто називає «шароварщиною», що це, мовляв, традиції западенців, гуцулів і т.п., хочеться підкреслити, що саме вінницька вишиванка із часів розквіту ще тієї, дореволюційної Європи не сходила з подіумів наймодніших салонів Європи. В артілях, які існували в Клембівці, замовляли собі елементи орнаментів для суконь князі і графи. Як і килими! Всі молоді дівчатка з дитинства мали вишити собі до 12 -14 років більше 10-ти вишиванок, в яких мали йти заміж і для подальшого життя.

Модні ці вироби і тепер. Загляньте в каталоги провідних брендів найвідоміших будинків моди світу – там цілі колекції. Вся Європа купається в українській автентичності!!! А наші «продвинуті культурологи» вішають ярлики шароварщини!!! До речі, можна зробити сьогодні моніторинг – як державні службовці України відгукнулись на це свято! Чи багато тих керівників, хто має популяризувати українська вишиванку, сьогодні це зробили? Ну чому ми хоча б наполовину так помпезно не звертали увагу на це свято, як, наприклад, на День Європи, в якій ми сьогодні, на жаль,  ну хіба що дешева робоча сила і нам вкотре натякають, що в ближчому майбутньому  нас там «не бачать»?! Тому давайте увірвемось туди ось такою своєю самодостатністю та автентичністю, як зробила  це Руслана на “Євробаченні”, і саме талантом та українською самобутністю привезла Європу в Україну.

Стосовно саме вінницьких вишиванок ходить чимало легенд та свідчень, що переросли епохи. Не можу не пригадати популярну в роки шаленого роману Потоцького та Софії утаємничену сенсацію.

Коли Польща була анексована на сотню років Російською імперією, Станіслав Потоцький побудував більший і кращий від палацу польського короля палац на Вінниччині у Тульчині. Як відомо, він перейшов на бік Росії і став посланцем російського царя на цій території. Саме тому побудував шикарний палац і у Петербурзі. Про його шалений роман із Софією, яка покинула першого чоловіка – сина коменданта Кам’янець-Подільської фортеці – знали всі… Але він ще офіційно не розлучився з першою дружиною. Крім того, мав з нею 6 дітей.

Спробуйте за католицькими звичаями взяти у ксьондза дозвіл на розлучення за таких мотивів! Кажуть, навіть знаменита Софі Лорен чекала свого Понті 16 років…

Так ось, офіційно виходити в люди пара могла без осудів лише на балах в тодішній столиці Росії. І зрозуміло, що Софія хотіла затьмарити і там всіх своєю величчю та розкішшю. І забажала в той палац для оздоблення саме клембівських вишитих килимів. А ще суконь у гардероб на додачу із цими неперевершеними орнаментами.

Майстрині із Вінниччини виконали замовлення. Спорядили цілий обоз, і слуги повезли до столиці Росії подільську красу…

Але вчасно обоз так і не доїхав до Петербурга… Наче крізь землю провалився.

Може, килими викрали розбійники?! Тоді де слуги? Аж раптом у газетах у кримінальній хроніці промайнуло повідомлення: на безлюдному шляху десь біля  Брянська знайдені декілька повозок із килимами і мертві слуги поряд….

І ніяких слідів насилля чи пограбування! Що за чортівня? І доки офіційні сищики не дуже  шукали ниточки для розслідування – найняті Станіславом Потоцьких детективи вималювали таку картину:

– Ці люди отруїлись невідомим сильнодіючим отруйним порошком, яким були посипані всі вироби майстринь.

Чому? Для чого? Відповідь на це швидко знайшов сам чоловік, де-факто двоєжонець.

Він зрозумів, що такий підступний план з усунення суперниці вигадала його перша дружина. Вона знала, що першою оглядатиме ці килими, орнаменти до суконь, розгортаючи їх,  саме Софія. Тому й наказала всі ці килими просочити сильнодіючою отрутою.

І так само як Софія килимів, зраджена перша дружина чекала звістки про її смерть. Але та надійшла – про смерть слуг… І причина цього – фатальна! На неблизькій дорозі обломався віз в одного із кучерів цього каравану. А він був впакований цими килимами. Ось усі слуги і взялись їх розвантажувати… І надихались трунку. Так і померли на безлюдній дорозі всі без винятку…

Зрозумівши це, Станіслав приїхав до першої дружни із чіткою вимогою: або негайне розлучення і її згода, або каторга. Зрозуміло, що та вибрала розлучення.

Історія клембівської та інших вінницьких, як і українських, вишиванок різнобарвна і невичерпна. Бо багато хто знає і про те, як одна із вишивальниць в роки війни таємно зберегла орнамент, щоб, як лозу, знову запустити у виробництво клембівську вишиванку. Саме у майстринь із Вінниччини замовляли вишиті сукні чимало зірок естради, наші вироби та рушники їхали за моря-океани, осідали у колекціях президентів.

… Як хочеться, щоб знову ми носили вишиванки і «моднічали»,  а у національні свята вважали обов’язком їх одягти і  гордились цим, бо це дійсно наш генетичний код. Дітям передавали рушники «на щастя, на долю». Вони берегли їх для інших поколінь. А людина, яка відродила у собі «голос крові»,  – подвоює свою біологічну енергетику! А країна – свою міць і процвітання! Слава Україні!

Від редакції. Всіх, хто знає унікальні історії зі свого життя, пов’язані із вишиванками, інших – просимо надсилати відгуки на сайт, під цим матеріалом чи на адресу редакції.

Громадяни України – єднаймося! І милуймося унікальним витвором наших предків – вишиванкою, яка прийшла до нас із героїчного минулого нашого народу.