Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com
Михайло Біднюк
У Хмельницькому попрощалися з добровольцем Михайлом Біднюком.
Михайло Біднюк народився 16 травня 1993 року в Хмельницькому. Був єдиною дитиною у родині. Закінчив ліцей №9, здобув дві вищих освіти. У цивільному житті працював приватним підприємцем.
Із початком повномасштабного вторгнення захисник добровільно став на захист України. Боєць мобілізувався до війська 14 березня 2022 року. Служив у лавах Харківського прикордонного загону.
Загинув Герой 14 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині… Воїну навіки залишиться 31…
Наталія Калінчук
Шепетівщина провела в останню земну дорогу Наталію Калінчук та Олександра Гуменюка.
Молодший сержант Наталія Колінчук народилася 24 червня 1982 року в Шепетівці. «Навчалася у загальноосвітній школі №8, а згодом обрала для себе технічну спеціальність – «радіозв’язок», вступивши до Київського електромеханічного коледжу. Вона завжди прагнула бути корисною, опановувала нові знання, не боялася викликів і прагнула до самостійності», – розповіли у Шепетівській міській раді. У 2003 році вийшла заміж, народила сина та доньку.
1 березня 2023 року вона добровільно вступила до лав Збройних сил України. Її молодший брат Володимир теж боронить країну. Сильна й смілива, готова до боротьби - такою Наталя була з перших днів у війську. Спершу проходила навчання, опановуючи нові навички, а згодом була направлена для проходження служби у 88-й батальйон як зв'язківець. Її розум, відповідальність та цілеспрямованість дозволили Наталії швидко стати командиром відділення зв'язку. Службу розпочала на Лиманському напрямку, згодом був Сумський, де разом із побратимами боронила кордони України. «Я не тільки маю бути на рівні, мені треба вдвічі більше працювати, щоб показати, що я можу», - говорила жінка. Вона не боялася труднощів. Три тижні тому Наталія перейшла в іншу військову частину на півдні України, де продовжувала нести службу, допомагати, підтримувати та бути тією, на кого можна покластися, - йдеться в повідомленні Шепетівської міськради. - Доля не була милосердною до їхньої родини - хвороба передчасно забрала обох батьків Наталії. Останнім важким випробуванням стало прощання з батьком - лише чотири місяці тому. Попри всі труднощі жінка продовжувала боротися. Проте під час служби її жіноче серце дало слабину, 5 березня 2025 року воно зупинилося. Наталя віддала цій землі не лише свої сили, працю та мужність, а й саме життя».
Наталія Володимирівна Колінчук навіки спочила в Шепетівці. Їй назавжди 43 роки…
Олександр Гуменюк
Додому, в село Малий Павутин, «на щиті» повернувся Олександр Гуменюк. «Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов'язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 28.02.2025 року під час виконання бойового завдання», - повідомили в Берездівській громаді.
Олександру Гуменюку назавжди 32 роки.
Руслан Ліщук
У Хмельницькому попрощалися з Героєм Русланом Ліщуком.
Руслан Леонідович до повномасштабного вторгнення майже 25 років працював у пенітенціарній системі. «Руслан був моїм підлеглим близько п'яти років, - розповів Вадим Остапюк, заступник начальника Хмельницького СІЗО з соціально-виховної і психологічної роботи. – Він був дуже вмотивованим, гарним співробітником. У нас він дослужився до майора, але у 2022 році самостійно прийняв рішення вирушити на захист нашої держави. І, на жаль, сталася така трагедія».
За словами колег загиблого Героя, Руслан Ліщук у 2022 році міг піти на пенсію, якби ще прослужив в пенітенціарній системі чотири місяці. Але він вирішив йти захищати Україну.
«Він був гарною людиною, завжди допомагав у складних ситуаціях, підтримував, - каже Олександр, колега полеглого воїна. - Це дійсно було мужнє плече, на яке ми могли покластися».
«Захищав державу, сім'ю, дітей. Відслужив три роки і загинув… Прекрасна, чудова людина, яка виховала дітей, залишив маму, батька і віддав державі все, що міг – віддав своє життя! Нехай він з Богом спочиває. І хай закінчиться ця війна», - каже родич Руслана Ліщука Леонід.
Спочив Руслан Ліщук на Алеї слави в мікрорайоні Ракове. Йому навіки 47 років…
Ігор Хавронюк
Мешканці Шепетівської громади в останню земну дорогу провели захисника Ігоря Хавронюка.
Воїн народився 28 січня 1981 року в Шепетівці. Навчався у загальноосвітній школі №1. У шкільні роки Ігор потрапив у аварію, отримав серйозну травму ноги. Через це хлопець був змушений тимчасово припинити навчання. Вже у вечірній школі, коли здоров'я дозволило йому повернутися до навчального процесу, він здобув середню освіту, повідомляють у міській раді.
У листопаді 2024 року захисник долучився до лав Збройних сил України. Пройшовши навчання, воїн готувався до виконання бойових завдань. Проте наслідки старих травм давали про себе знати.
5 березня 2025 року надійшла страшна звістка - Ігор зник безвісти. А 11 березня стало відомо, що Герой загинув у бою 4 березня 2025 року…
Сергій Федорчук
У Славутську громаду «на щиті» повернувся Сергій Федорчук.
Захисник народився 10 жовтня 1972 року в Славуті. З 1979 року по 1989 рік він навчався у Славутській загальноосвітній школі №4. Після проходження строкової служби в армії повернувся у рідне місто, де сумлінно працював на різних підприємствах, повідомляють у міській раді.
13 лютого 2024 року воїна мобілізували до лав Збройних сил України. Військову службу Сергій проходив на посаді старшого стрільця - оператора механізованого відділення 116-ої окремої механізованої бригади.
Загинув Герой 17 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання неподалік села Синьківка Куп'янського району Харківської області.
Вадим Федоченко
Жителі Меджибізької громади до Небесного війська провели відважного оборонця Вадима Федоченка.
Захисник народився 14 квітня 1994 року в селі Голосків. Навчався у Голосківській ЗОШ І-ІІІ ступенів, продовжив навчання у Голосківському професійному училищі. Майже у 16 років Вадим втратив батька, в такому юному віці став для мами єдиною підтримкою та допомогою. Згодом одружився. Подружжя виховувало доньку та сина, повідомляють у громаді.
Воїна мобілізували до лав ЗСУ 26 жовтня 2023 року. Боєць служив у 95 десантно-штурмовій бригаді, де отримав позивний «Зажигалка». У грудні 2023 року бійця був важко поранено, лікувався близько 6 місяців. На реабілітації певний час працював у 10 відділку ТЦК.
У 2024 році повернувся на передову у складі 24 ДШБ. Загинув Герой 7 березня 2025 року під час ворожого удару FPV-дроном…
Сергій Львов
У Новолабунській громаді в останню земну дорогу провели мешканця села Титьків Сергія Львова.
Захисник народився 25 липня 1988 року. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, він мужньо виконував свій обов'язок, відстоюючи в боях з окупантами свободу та незалежність України, повідомляють у громаді.
Вічний спочинок Герой знайшов на цвинтарі в селі Титьків.
Юрій Рудьєв
У скорботі була Старокостянтинівська громада: до рідного краю «на щиті» повернувся захисник Юрій Рудьєв.
Воїн народився 11 липня 1970 року. Боєць був мобілізований 27 вересня 2023 року. Юрій виконував бойові завдання поблизу Покровського, де отримав важке поранення, повідомляють у громаді.
Вірний військовій присязі, помер Герой 7 березня 2025 року.
Віталій Недобитюк
У Хмельницькому в останню земну дорогу провели полеглого 27-річного Героя Віталія Недобитюка.
Віталій Недобитюк народився 18 вересня 1997 року. Він навчався у школі-інтернаті.
«Він прийшов до нас у школу-інтернат у 5 класі, бо в нього була вроджена вада серця», - розповів Денис Желнінський, друг загиблого воїна.
Згодом Віталій вступив до вищого професійного училища № 11, де навчався за спеціальністю «електрик». У цивільному житті працював на Хмельницькій маслосирбазі експедитором. У 2018 році підписав контракт і став на захист країни у складі 8-го полку спецпризначення.
На початку Великої війни захисник знову пішов до військкомату та записався до тероборони. Влітку 2024 року боєць отримав важке поранення. Після лікування він знову вирушив на передову. Останніх пів року воїн служив у бригаді «Червона калина» Нацгвардії України, був розвідником.
Загинув Герой 11 березня 2025 року під час виконання завдання на Покровському напрямку. Він підірвався на міні. Без батька залишилися троє дітей…
Андрій Горобець
У Хмельницькому в останню земну дорогу провели Андрія Горобця.
«Він у червні пішов на війну. Останнім часом був на Курському напрямку, - розповів дядько Героя Василь Горобець. - Так вийшло, що під час поранення отримав дуже багато осколків. Йому десь 17 операцій зробили. І в Чернівцях він помер. Хороший хлопець, йому б ще жити і жити…».
Андрій Горобець, отримавши поранення, проходив лікування у різних медзакладах країни та готувався повернутися на фронт. Але 10 березня його серце зупинилося.
Йому навіки 44 роки.
Валентин Стецюк
Мешканці Шепетівської громади проводжали у засвіти снайпера Валентина Стецюка.
Захисник народився 10 листопада 1987 року в селі Пліщин Шепетівського району. Навчався у місцевій школі. Згодом вступив до Грицівського вищого професійного училища, де здобув спеціальність «тракторист-машиніст». Після закінчення училища працював у бригаді лісорубів, а згодом на деревообробці у рідному селі, повідомляють у міській раді.
У 2023 році чоловік влаштувався на роботу на Славутський маслозавод. А у вересні 2024 року захисника мобілізували на військову службу. Загинув Герой 5 березня 2025 року під час виконання військового обов'язку на полі бою… Без батька залишилося троє синів…
Олексій Доброшинський
Жителі Красилова живим коридором пам'яті та шани провели в останню дорогу захисника Олексія Доброшинського.
Воїн народився у селі Чернелівка Красилівської громади. Ще маленьким переїхав з родиною до Миколаєва, там пішов до школи. Вступив до професійного училища, де здобув професію монтажника сантехнічних систем. Після повернення на Красилівщину впродовж 13 років працював на агрегатному заводі, повідомляють у міській раді.
У листопаді 2024 року захисника мобілізували до Збройних сил України. Загинув Герой в бою з ворогом 27 лютого 2025 року поблизу населеного пункту Піщане Покровського району на Донеччині. Йому назавжди залишиться 36…
Богдан Блонський
У Чемеровецькій громаді попрощалися із захисником Богданом Блонським.
Воїн народився 21 січня 2003 року. Після закінчення школи був призваний до лав ЗСУ, повідомляють у громаді. А після строкової служби солдат залишився служити за контрактом. Від початку повномасштабного вторгнення воїн захищав країну від ворога. Загинув Герой 8 березня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мала Шапківка Куп'янського району Харківської області. Йому назавжди залишиться 22...
Віталій Будов
Улашанівська громада провела в останню земну дорогу воїна Віталія Будова.
Захисник народився 15 листопада 1979 року в селі Улашанівка. Коли Віталій був малим, сім'я переїхала до Славути. Після закінчення загальноосвітньої школи № 7 у 1997 році продовжив навчання у Полонській автошколі, здобув спеціальність водія. Потім була служба в армії, повідомляють у громаді.
Після повернення до цивільного життя чоловік працював водієм на заводі залізобетонних конструкцій, слюсарем-ремонтником гірничого цеху кар'єру цегли, на Славутському пивоварному заводі та складальником виробів із деревини у ТОВ «ЮВВІС».
12 вересня 2022 року воїн добровольцем став на захист рідної землі. Навіть після отриманої контузії одразу повернувся у стрій. Серце Героя перестало битися 7 березня 2025 року в бою за Україну поблизу населеного пункту Мирне Волноваського району Донецької області.
Микола Грушевський
У Вовковинецьку громаду «на щиті» повернувся захисник Микола Грушевський.
Воїн загинув 1 березня 2025 року поблизу села Черкаське Самарівського району Дніпропетровської області. Вічний спочинок Герой знайшов на сільському кладовищі у Вовковинцях.
Василь Тарадай
У Хмельницькому попрощалися з воїном Василем Тарадаєм.
Василь Анатолійович Тарадай народився 14 січня 1971 року. Чоловік родом із села Коров'є Теофіпольської громади. У цивільному житті він працював трактористом у комунальному підприємстві на Теофіпольщині.
У березні 2023 року захисника мобілізували до Збройних сил України. Боєць служив у лавах 42-ї окремої механізованої бригади.
«Василь потрапив у наш підрозділ ще на початку формування нашої бригади та батальйону. Це було у 2023 році. Він був водієм бронемашини. Свою роботу виконував на відмінно. Був хорошою та доброзичливою людиною», - розповів побратим із позивним «Лис».
Під час виконання бойового завдання 22 січня 2025 року в автомобіль, за кермом якого був Василь, влучив ворожий дрон.
«Це трапилося під час виїзду бойового розрахунку з вогневої позиції. Він був водієм бронетехніки і під час виїзду до них непомітно підлетів FPV-дрон та поранив. Це сталося на Вовчанському напрямку», - додав побратим захисника.
Воїн отримав осколкове поранення голови. Його евакуювали до Харківського шпиталю. Тривалий час боєць лікувався у Києві. Проте 9 березня 2025 року серце Героя зупинилося…
Поховали Василя Тарадая на Алеї слави в Хмельницькому. Йому навіки залишиться 54…
Сергій Ткачук
У Шепетівці провели у засвіти мужнього воїна, солдата Сергія Ткачука.
Як повідомляють у Шепетівській міській раді, Сергій Ткачук народився 15 червня 1975 року в селі Городище. Згодом родина Сергія переїхала до Шепетівки, де минула його юність. Після закінчення школи юнак продовжив навчання у Понінківському професійному ліцеї та отримав спеціальність слюсаря.
«Він був працьовитим та відповідальним хлопцем, тому легко опановував нові навички та завжди прагнув працювати на совість. Життя загартувало характер юнака, зробило ще сильнішим та витривалішим. У певний період працював на хлібозаводі. І, як чимало українців, шукав можливості для заробітку, аби забезпечити майбутнє. У 2010 році Сергій Вікторович зустрів своє кохання - Ірину. Вони були щасливі разом...» - розповідають про Героя в міській раді.
У травні 2024 року долучився до лав Збройних сил України. Спочатку було навчання, а потім - передова, Харківщина.
«Сергій Вікторович не приховував від рідних, що було нелегко, завжди знаходив час зателефонувати дружині та матері. Кожен дзвінок був для них, як ковток повітря: вони чекали, переживали, молилися за нього… 5 лютого Сергій Вікторович востаннє спілкувався з дружиною. Наступного дня вирушив на бойове завдання. З нетерпінням чекав на відпустку, яку мав отримати з дня на день... Але 21 лютого Сергій загинув... Страшна звістка надійшла до дружини 6 березня», - кажуть у міській раді.
Сергій Францішкевич
Теофіпольська громада назавжди попрощалась з своїм земляком – бойовим медиком 110-ої Окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України, жителем селища Теофіполь Сергієм Франціщкевичем.
Народився Сергій Францішкевич 5 червня 1972 року в селі Смотрич Дунаєвецького району Хмельницької області. Згодом сім’я переїхала в селище Теофіполь, де Сергій виріс і навчався. Після закінчення Теофіпольської середньої школи № 2 вступив до Чемеровецького медичного училища, де здобув середню спеціальну медичну освіту. З лютого 1992 року розпочав працювати у Теофіпольській центральній районній лікарні, а з 1993 року працював фельдшером швидкої допомоги. За час роботи в складі бригади екстреної медичної допомоги Сергій Казимирович зарекомендував себе як відповідальний, сумлінний і кваліфікований працівник. Дисциплінований і пунктуальний, користувався повагою в колективі.
З дружиною Валентиною виростили двох дітей - Владиславу та Радослава.
13 останніх років Сергій очолював Теофіпольську районну організацію ВО «Свобода». Як відданий патріот своєї Батьківщини, 8 березня 2022 року Сергій добровільно вступив до лав Збройних сил України, щоб боронити країну від російських загарбників.
Сержант Францішкевич Сергій Казимирович проходив службу на посаді санітарного інструктора лікувального відділення медичної роти. Три роки він рятував життя нашим воїнам. 11 грудня 2023 року Сергій був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «За збережене життя». 17 червня 2024 року був нагороджений відзнакою міністра оборони України «За поранення».
На жаль, під час виконання службових обов’язків 7 березня 2025 року Сергій Францішкевич загинув внаслідок влучання КАБом ворога біля населеного пункту Мирне Волноваського району Донецької області.
Чин похорону відслужили у Теофіпольському римо-католицькому храмі Трійці Святої. Поховали Героя на кладовищі селища цукрового заводу з усіма військовими почестями.
Володимир Мельничук
У Новоушицькій територіальній громаді провели в останню земну дорогу воїна Володимира Мельничука. Його серце зупинилося 9 березня, повідомили у громаді.
Володимир Мельничук народився 16 травня 1990 року в селі Антонівка. Після закінчення школи вступив до Кам'янець-Подільського педагогічного університету, де отримав професію вчителя фізичного виховання.
Чоловік працював на різних роботах, а після початку повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю, щоб обороняти країну. Захисник був у складі 48-ї окремої інженерної бригади. У квітні 2023 року звільнений з військової служби. Молодший брат Володимира - Ігор Мельничук, учасник АТО/ООС, загинув у листопаді 2022 року...
Володимир Мельничук був відзначений грамотою Міноборони за мужність і героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові і військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання військового обов'язку.
Олег Дроздовський
З воїном Олегом Дроздовським попрощалися у Кам'янець-Подільській територіальній громаді. Він загинув 7 березня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Удачне Покровського району Донецької області. Про це повідомили у Кам'янець-Подільській міській раді.
Олег Дроздовський народився 10 лютого 1986 року. Проживав у Кам'янці-Подільському. На чин поховання віддати останню шану захиснику прийшли рідні, друзі, побратими та мешканці громади. Останнім місцем спочинку Героя стала Алея слави на міському кладовищі.
Микита Вишневський
У Городоцькій територіальній громаді попрощалися з Героєм Микитою Вишневським. Командир відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів загинув 3 березня під час виконання бойового завдання на Харківщині. Йому було 22…
Микита Вишневський народився 6 жовтня 2002 року у місті Маріуполь. Виховувався прийомними батьками. Розпочавши самостійне доросле життя, юнак переїхав до Львова, навчався на автослюсаря.
У 2022 році пішов добровольцем до лав ЗСУ. Понад три роки захищав Батьківщину, став командиром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
З Городком воїна пов'язала доля — 19 січня 2025 року Микита Вишневський одружився із городоччанкою Юлією. Та щастя молодих тривало недовго…
«Це була золота людина, мій найкращий сержант, якому я міг довірити своє життя не задумуючись. Я навіть не можу назвати його своїм побратимом або другом, тому що він мені був ближчим. Він був мені братом, — розповідає Роман Щомик. — Загибель Микити — це неймовірна втрата. Не лише особиста. Це вагома втрата для нашого війська. Микита був дуже талановитим, він багато вчився, йому це добре вдавалося, він вмів керувати різними типами безпілотних апаратів. Та його власний політ, на жаль, скінчився...»
Поховали Микиту Вишневського поряд із загиблими воїнами-городоччанами.
Василь Мирончук
У Хмельницькому в останню земну дорогу провели Василя Мирончука.
До війни чоловік працював слюсарем контрольно-вимірювальних приладів та автоматики. Як розповідають його колеги, був надзвичайно життєрадісним та відповідальним.
Після початку повномасштабної війни Василь вирішив стати на захист України. Понад два роки боронив країну. Нещодавно на кілька днів повернувся у рідне місто у відпустку. Тут, 9 березня, його серце зупинилося.
Добрим, життєрадісним, готовим завжди прийти на допомогу - таким залишиться у пам'яті друзів Василь Мирончук. Вічний спочинок Герой знайшов на Алеї слави у мікрорайоні Ракове. Йому назавжди 40 років…
Анатолій Кобернюк
В останню земну дорогу провели в Хмельницькому Героя Анатолія Кобернюка. На захист України він став у грудні 2024 року. Життя 40-річного захисника обірвалося 7 березня на Покровському напрямку…
«Анатолій був світлою людиною, хорошим другом, завжди відкликався на допомогу, міг дати пораду, - розповідає про Героя його кума Альона Марамон. – Дуже любив свою родину, був хорошим майстром, доброю людиною…»
Вічний спочинок Анатолій Кобернюк знайшов на Алеї слави у Раковому. У Героя залишилися мама, дві сестри та племінники.
Олександр Трішньовський
У Кам’янець-Подільській громаді повідомили, що під час виконання бойового завдання загинув житель села Довжок Олександр Трішньовський.
З перших днів повномасштабного вторгнення він, не вагаючись, став на захист Батьківщини. Свій останній бій мужньо прийняв у боях у Сумській області.
Загинув 11 березня 2025 року. Йому назавжди 41.
«Олександр Трішньовський народився у селі Довжок, проте мешкав у Кам’янці-Подільському разом із сім’єю. Працював у комунальному підприємстві «Міськтепловоденергія», де його знали як відповідального працівника, надійного товариша й людину з великим серцем», — йдеться у повідомленні.
У захисника залишилися дружина, двоє маленьких дітей та батьки.
Олексій Ткачук
В Ізяславській громаді повідомили, що 11 березня 2025 року під час виконання бойового завдання на Донеччині загинув 56-річний мешканець села Зубарі, старший солдат, механік-водій танкового екіпажу танкового взводу танкового батальйону Олексій Ткачук.
Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять...
Сторінку підготувала Світлана Шандебура
