Емоції автора зрозумілі — ми всі шукаємо коріння тієї трагедії, яку переживаємо сьогодні. Але якщо ми хочемо справедливості, то маємо бути точними у фактах, інакше дискусія перетворюється на пошук “цапа-відбувайла”.

Кілька суттєвих правок до тексту:

Про ядерну зброю: Будапештський меморандум у грудні 1994-го дійсно підписував Кучма. Але фактичну відмову від ядерного статусу (Лісабонський протокол 1992 року) розпочав і затвердив Леонід Кравчук. Кучма отримав країну, де процес уже був запущений, а тиск США та РФ був таким, що в України на той момент не було ресурсів навіть на обслуговування боєголовок.

Про вирощених політиків: Кучма дійсно створив систему “олігархату”, але приписувати йому створення Порошенка чи Януковича як одноосібну волю — це спрощення. Система була колективною творчістю всієї тодішньої еліти.

Про вибірковість: Дивно бачити в списку Порошенка і Януковича, але не бачити Зеленського. Якщо ми звинувачуємо Кучму в послабленні армії, то варто згадати і тих, хто вже в часи реальної війни (після 2019-го) знімав держзамовлення з ракетних програм (“Вільха”, “Нептун”) та розміновував Чонгар. Чому автор зупинився на півшляху?

Про корупцію: Кучма не “підсадив” Україну на неї — він просто не зміг або не захотів зламати радянську спадщину “кумівства”, легалізувавши її через приватизацію.

Висновок: Кучма точно не ангел, і його роль у побудові кланово-олігархічної системи величезна. Але робити його “страшнішим за Путіна” — це знімати відповідальність з агресора, який безпосередньо вбиває українців, та з наступних президентів, кожен з яких мав шанс змінити курс, але часто продовжував справу попередника.

Історія — це ланцюг подій, де винен кожен, хто ставив власну кишеню вище за державну безпеку. Від першого президента до останнього