Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com

Вінниччина попрощалася з Героями

1 квітня Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Сергієм Янушем

Свого часу вінничанин брав участь в одній із миротворчих місій ООН за межами України, та з початком повномасштабного російського вторгнення добровольцем долучився до оборони Батьківщини. Воював у лавах 65-ї окремої механізованої бригади «Великий Луг». У званні старшого лейтенанта виконував військові завдання на посаді заступника командира 2-ї самохідної артилерійської батареї, на долю якої випали важкі бої з ворогом на Запорізькому напрямку.

На жаль, 30 березня воїн відійшов у вічність.

Як заступник комбата, Сергій Йосипович відповідав за морально-психологічний стан особового складу. Був справедливим, чесним та відкритим – так про нього згадують побратими, чимало з яких завдячують йому життям.

31 березня Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Віктором Ковбасюком

Чоловік став на захист України торік. Воював у складі 125-ї бригади сухопутних військ. Був зовнішнім пілотом (оператором) БпЛА, виконував завдання й з оснащення бойовою частиною FPV-дронів.

Життя воїна обірвалося у бою 26 березня на Сумському напрямку. Йому навічно залишилося 43 роки.

«Віктор усім серцем полюбив Вінницю, й вона відповіла йому взаємністю. Він став справжнім сином для моїх батьків, тут ми спільно викохали й наших двох соколят, яким зараз 18 та 8 років, – каже дружина Небесного Воїна. – Для мене Віктор був найкращим чоловіком, для дітей – татком. Для нас влаштовував велопрогулянки, вечори за переглядом чи читанням наукової фантастики, а також подорожі у комп’ютерний світ – усього того, чим захоплювався сам…»

Вінниця провела у вічність військового Олександра Сірика на псевдо Матрос 30 березня

Олександр Сірик у складі добровольчого батальйону УНСО брав участь у бойових діях на Сході країни з 2014 року. Був розвідником, пройшов багато гарячих точок в АТО/ООС. Згодом залишився у Збройних силах України за контрактом. На службі й зустрів повномасштабне російське вторгнення. У званні сержанта із позивним «Матрос» воював у лавах 120-ї окремої бригади територіальної оборони, а віднедавна – 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

Загинув 23 березня на Покровському напрямку. Йому навічно залишилося 55 років.

Олександр Сірик народився 21 грудня 1969 року у Вінниці. Після закінчення школи відслужив у армії та здобув освіту в морехідному училищі, адже з дитинства марив морем. Звідти надалі й закріпилося псевдо Матрос.

Олександр працював майстром з ремонту автомобільних салонів, займався оздоблювальними роботами у квартирах, здійснював автоперевезення у Європі тощо. Разом із дружиною плекав двох дітей та бавив двох онучок.

29 березня, захищаючи Україну на фронті, загинув лейтенант Андрій Гунько із Вінниці - син місцевої волонтерки та засновниці ГО "Мольфар" Юлії Вотчер

Андрій Гунько народився 17 березня 1971 р. у Вінниці. Коли 24 лютого 2022 р. Росія розпочала повномасштабний наступ, з перших днів став на захист України. Мав псевдо Директор.

Стримував наступ у передмісті Києва, у Бахмуті, Степовому, пройшов Харківський, Донецький та Луганський напрямки.

15 квітня 2023 року захисник був нагороджений відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України - "Золотий хрест".

На Вінниччині попрощалися із захисником Андрієм Неліповичем, який загинув на Курському напрямку

Андрій Неліпович народився 15 жовтня 1983 року у с.Вінницькі Хутори Вінницького району Вінницької області. Тут пройшли його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення місцевої школи пішов працювати.

Згодом Андрій переїхав жити до Калинівки, працював слюсарем у компанії «Агрокалина».

До війська був мобілізований у червні 2024 року, боронив Україну у складі 78-го десантно-штурмового полку. Виконував військові завдання на Східному напрямку.

Свій останній бій прийняв 13 березня на Курщині. Життя воїна обірвалося у 41 рік.

28 березня у Вінниці попрощалися із захисником України Володимиром Бойком

Володимир Бойко народився 26 вересня 1974 року у Вінниці. Закінчив місцеву школу №20, після чого проходив службу в армії. Працював помічником моториста, водієм, а перед повномасштабною війною – у сфері охорони.

У молодості Володимир захоплювався стендовою стрільбою, що розвинуло в ньому витривалість, зосередженість і швидку реакцію. За словами брата полеглого захисника, саме ці навички стали ключовими у його службі снайпером. Побратими цінували його за надійність і здатність ухвалювати нестандартні рішення.

Поховали Володимира Бойка на кладовищі у Великих Хуторах.

27 березня у Вінниці попрощалися із захисником Вадимом Гусляковим

Вадим Гусляков розпочав свою службу в АТО/ООС у 2016 році, ставши добровольцем. Під час повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році він служив стрільцем-помічником гранатометника на Донецькому напрямку. Проте війна погіршила його здоров’я, і після тривалого лікування серце не витримало. 57-літній воїн відійшов у вічність 25 березня.

Народився він 2 грудня 1967 року у Вінниці. Після закінчення 20-ї загальноосвітньої школи здобув робітничу спеціальність у Вищому художньому професійно-технічному училищі №5. Свій трудовий шлях він починав на Вінницькому інструментальному та хімічному заводах, а перед війною працював верстатником у друкарні.

Вадим мав дві доньки і двох внучат. Не так давно він пережив втрату дружини.

Ладижинська громада провела у вічність стрільця-снайпера Олександра Михайловського

Олександр Миколайович народився 2 січня 1990 року в Ладижині. Закінчив Ладижинську загальноосвітню школу №4, далі навчався в Одеському коледжі економіки і права за спеціальністю “Виробництво харчової продукції”, де здобув кваліфікацію технік-технолог. Працював по спеціальності в Одесі. Із 2013 року Олександр жив і працював у Ладижині.

У грудні 2024 року він був призваний до лав Збройних сил України. Служив стрільцем-снайпером механізованого відділення військової частини ЗСУ.

З 21 березня 2025 року Олександр вважався безвісти зниклим. Пізніше стало відомо, що він героїчно загинув у бою з ворогом поблизу населеного пункту Константинополь Волноваського району Донецької області.

У Ладижині в останню путь провели воїна Андрія Олександровича Гаюка

Андрій народився 2 листопада 1985 року в місті Біла Церква Київської області.

У 1986 році сім’я Андрія переїхала до Ладижина, де він закінчив загальноосвітню школу № 3. Навчався у Немирівському професійно-технічному училищі № 10, де здобув професію електрогазозварника.

Андрій працював на Ладижинській ТЕС електрозварником ручного зварювання. Енергетиці він присвятив 11 років свого життя, потім пішов працювати у приватне підприємство по ремонту обладнання цукрових заводів.

У липні 2023 року Андрій був призваний на військову службу до лав ЗСУ. Служив стрільцем, помічником гранатометника 3-го стрілецького відділення. Він сумлінно виконував свій військовий обов’язок для забезпечення оборони України проти агресії російської федерації.

У селі Терни Краматорського району Донецької області під час важкого бою Андрій отримав травму хребта та численні контузії. Лікувався у закладі охорони здоров’я міста Краматорськ. Але травми не спинили Андрія, тож у 2024 році, після лікування, він був відправлений в Одеську область на охорону військових об’єктів.

У березні 2025 року стан його здоров’я різко погіршився, тож він був госпіталізований до лікарні. 20 березня 2025 року серце Андрія перестало битися назавжди.

25 березня у н.п. Юнаківка Сумської області, під час виконання бойового завдання, загинув житель с.Марківка Сергій Вакулін, 1983 р

Народився Сергій Юрійович у селі Потуш. Навчався у Шендерівській школі. По закінченні навчання пішов працювати до колгоспу. Був одружений та мав трьох дітей: сина-військового та двох донечок.

У жовтні 2024 року був мобілізований до лав ЗСУ. Служив механіком-водієм 2 танкового взводу 1 танкової роти танкового батальйону.

Загинув Герой 25.03.2025 року внаслідок нанесення удару FPV - дроном по автомобілю в н.п. Юнаківка.

1 квітня жителі Літинської громада провели в останню дорогу мужнього захисника, старшого солдата Заводюка Євгена Володимировича, сапера 71 окремої єгерської бригади десантно-штурмових військ ЗСУ

Євген Заводюк народився 24 липня 1985 року в м. Вінниця. Навчався у загальноосвітній школі №23, після чого вступив до Вінницького технічного коледжу, де здобув спеціальність автомеханіка. Продовжив здобувати вищу освіту у Вінницькому національному технічному університеті, отримав фах у сфері промислового і цивільного будівництва.

Після закінчення навчання в університеті працював у концерні «Поділля» в м. Вінниці.

У лютому 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, Євген не залишився осторонь і не вагаючись став на захист рідної землі. У 2024 році виконував бойові завдання на Курщині, де отримав поранення.

23 березня 2025 року Євген Заводюк героїчно загинув, виконуючи бойове завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України, поблизу населеного пункту Воскресенка Волноваського району Донецької області.

Поховали бійця на місцевому кладовищі в с. Селищі.

Пушкар Олександр Григорович

31 березня жителі Літинської громади провели в останню дорогу відважного воїна, навідника 3 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти, військової частини А2988, жителя с. Городище - солдата Пушкара Олександра Григоровича.

Олександр Григорович народився 17 жовтня 1975 року в с. Городище, Літинського району. Закінчив місцеву школу, а згодом проходив службу в лавах Збройних сил України. Після демобілізації працював в МКП "Газмонтаж", а пізніше різноробочим у рідному селі.

20 листопада 2022 року був призваний на військову службу під час мобілізації. З честю виконував свій військовий обов'язок та мужньо боронив рідну землю від російського окупанта. Проте 28 листопада 2022 року, виконуючи чергове бойове завдання по захисту суверенітету та територіальної цілісності України, зник безвісти в районі населеного пункту Первомайське Донецької області.

До останнього рідні і близькі Олександра надіялися і вірили, що він живий. Проте, на жаль, дива не сталось. 25 жовтня 2024 року надійшло підтвердження, що зниклий безвісти солдат Пушкар Олександр Григорович загинув.

Попрощатися з Героєм та провести його до вічного місця спочинку прийшли близькі та рідні Олександра, жителі громади, бойові побратими, друзі та знайомі.

Поховали мужнього Героя на кладовищі в с. Городище.

29 березня 2025 року “на щиті” повернувся житель Могилів-Подільської громади Волковінський Сергій Сергійович, 1968 р

21 травня 2024 року, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, у важких боях у Донецькій області Герой загинув.

На війні загинув нацгвардієць, житель села Руданське Пігуляк Петро Дмитрович, 1971 р

Боєць Національної гвардії України, водій відділення важких машин взводу обслуговування та матеріально-технічного забезпечення танкової роти, солдат Петро Пігуляк загинув 27 березня 2025 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Єлизаветівка Донецької області.

Смертю хоробрих на полі бою поліг “азовець”, нацгвардієць, доброволець, захисник України, житель села Слобода-Шаргородська Кушнір Євгеній Олексійович, 06.04.1998 р

Через війну вже другого сина втратила мати - жителька с.Слобода-Шаргородська Людмила Кушнір.

Брат Євгенія Олексійовича – “азовець” В’ячеслав (Маус) загинув 15.04.2022 року під час прориву на завод «Азовсталь» у місті Маріуполь.

Молодий і надзвичайно сильний духом, Євгеній, перебуваючи за кордоном, не зміг змиритись з тим, що російський ворог відібрав у нього споріднену душу. Повернувся в Україну і вступив добровольцем до лав полку “Азов” Національної гвардії України, як і його брат-Герой.

Солдат Кушнір Євгеній Олексійович служив у артилерії.

26.03.2025 року боєць загинув у бою з ворогом біля населеного пункту Яблунівка на Донеччині.

Колос Олексій Іванович

30 березня 2025 року «на щиті» повернувся хмільничанин, полковник Колос Олексій Іванович, 19.04.1981 р.н., начальник науково-дослідного відділу дослідження та вивчення радіоактивної та ядерної зброї науково-дослідного управління розвитку озброєння та військової техніки спеціальних військ Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних сил України.

Він загинув 27 березня 2025 року під час виконання бойового завдання з розмінування повітряного засобу ураження біля селища Глеваха Фастівського району Київської області.

Брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Чергову трагічну новину отримала Томашпільська громада.

Загинув воїн Маруневич Олександр Анатолійович, 24 липня 1982 року народження, житель села Вила

Призваний на військову службу, солдат Маруневич Олександр Анатолійович служив номером обслуги 1 аеромобільного відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 аеромобільного батальйону.

25 березня 2025 року під час ведення бойових дій у районі населеного пункту Андріївка Волноваського району Донецької області в результаті атаки FPV-дрона з боку противника захисник отримав бойову травму. Лікарі КНП «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпропетровської міської ради м.Дніпро боролись за життя Олександра Анатолійовича, проте, на жаль, 29 березня 2025 року військовослужбовець помер.

Підтверджено факт загибелі на війні тепличанина Михайла Фіткаленка (2.10.1974-15.10.2023).

До українського війська чоловік був мобілізований 8 березня 2022 року. Воював у складі 110-ої окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручка. Обіймав посаду кухаря господарчого відділення взводу матеріального забезпечення. За час служби був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України».

З 15 жовтня 2023 року Михайло вважався безвісти зниклим під час бойових дій на Донеччині. Того дня під час обстрілу він отримав поранення, несумісне із життям. Тіло Михайла побратими, які були безпосередніми учасниками бою, евакуювати не змогли через інтенсивні артилерійські обстріли та застосування ПТУР з боку противника.

За свідченнями очевидців, суд 18 лютого 2025 року встановив факт загибелі Михайла Фіткаленка 15 жовтня 2023 року.

Брояка Леонід Іванович

27 березня 2025 року до батьківського дому в село Куманівці (Соколівський старостинський округ) «на щиті» повертається захисник України Брояка Леонід Іванович, 26.03.1983 р.н. (вважався зниклим безвісти).

Знову трагічна звістка прилетіла в село Білий Камінь.

Білоконь Олександр Іванович

Під час захисту незалежності та суверенності України, при виконанні бойового завдання під Куп'янськом героїчно загинув старший солдат Білоконь Олександр Іванович, 15.10.1996 року народження. Він добровольцем пішов захищати нашу країну.

Скорботний і сумний день у Ладижинській громаді.

В останню путь провели воїна-Героя, лейтенанта Бурдейного Володимира Олександровича, командира стрілецького взводу військової частини ЗСУ

Володимир народився 19 лютого 1985 року в Ладижині. Навчався у загальноосвітній школі № 4.

У 2003 році Володимир вступив до Одеського Інституту Сухопутних військ. Як сумлінний курсант брав участь у параді в місті Києві у 2004 році та отримав відповідну медаль. Мав численні відзнаки за участь у спортивних змаганнях. Навчався у Вінницькому вищому професійному училищі департаменту поліції охорони. Після закінчення навчального закладу працював дільничним у поліцейському підрозділі Ладижина.

Згодом Володимир вирішив змінити вид діяльності і почав займатися ремонтами приміщень – виконував ремонтні роботи в дитячих садочках, школах та лікарні. Деякий час працював у Польщі, але потім повернувся додому.

10 січня 2023 року Володимир був мобілізований до лав Збройних сил України. Служив командиром взводу військової частини в Куп’янську Харківської області та у місті Часів Яр на Донеччині. Неодноразово був поранений. За відвагу, проявлену під час захисту Батьківщини, та сумлінне виконання військового обов’язку Володимир був нагороджений нагрудним знаком "Ветеран війни – Учасник бойових дій".

3 липня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу селища Нью-Йорк Бахмутського району Донецької області, з Володимиром був втрачений зв’язок. З 6 липня 2024 року він вважався зниклим безвісти. І лише згодом стало відомо, що він героїчно загинув, до останнього подиху захищаючи рідну країну, як справжній патріот і Герой.

Знову важка звістка з війни...

Руцький Віталій Олексійович

Старший сержант Руцький Віталій Олексійович, який вважався зниклим безвісти, загинув під час виконання бойового завдання 18 лютого 2024 року в зоні бойових дій населеного пункту Синьківка Харківської області.

Віталій Руцький, 07.05.1972 р.н., був жителем села Червона Долина. Разом з дружиною виховали п'ятеро дітей, двоє з них ще неповнолітні. Працював електриком у КП «Житлокомунсервіс-Т». До війська його мобілізували 21 грудня 2023 року. Служив на посаді номер обслуги кулеметного відділення кулеметного взводу стрілецької роти військової частини А7093.

З 18 лютого 2024 року Віталій не виходив на зв’язок і вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Синьківка Харківської області.

Сподівалися на краще, але, на жаль, дива не сталося… Після тривалих пошуків був ідентифікований і вважається загиблим 18.02.2024 року.

У боях за незалежність України героїчно загинув Пращук Олександр Анатолійович, 1973 року народження

Олександр народився у місті Гнівань, навчався у Гніванській загальноосвітній школі №2, після чого здобув професію слюсаря-ремонтника у Гніванському професійному ліцеї. Відслужив строкову службу в лавах Збройних сил України.

Після служби працював на шиноремонтному заводі в Гнівані, згодом обіймав посаду завідувача складу автозапчастин у Горбанівці та Вінниці.

У листопаді 2023 року Олександр був мобілізований до лав ЗСУ. Після двох місяців військової підготовки проходив службу у складі Повітряних сил у місті Умань. Пізніше був переведений до Сухопутних військ, де виконував обов’язки стрільця-помічника гранатометника у третьому механізованому взводі на Запорізькому напрямку.

19 березня 2025 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області, Олександр Анатолійович героїчно загинув.

Осиротіла ще одна українська родина.

Тульчинщина зустріла загиблого Героя «на щиті» - Іванова Вадима Леонідовича, 18 листопада 1997 року народження, жителя с. Ставки Піщанської громади

Капітан Іванов Вадим Леонідович проходив службу у відділі прикордонної служби «Бориспіль-1» Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ».

З 2015 року самовіддано служив Україні.

У 2019 році закінчив Національну академію Держприкордонслужби України за напрямком «Охорона та захист державного кордону». Проходив службу в Морській охороні, а пізніше в Окремому контрольно-пропускному пункті «Київ».

29 березня під час виконання бойового завдання життєва зірка нашого Героя захисника згасла.

Знову сумна звістка для Бершадської громади…

У бою за Україну загинув житель села Маньківка Єремеєв Сергій Олександрович.

Він вважався зниклим безвісти, та, на жаль, підтвердилася його загибель. Сергій віддав своє життя 21 серпня 2024 року в районі населеного пункту Оріхово-Василівка на Донеччині, борючись за незалежність та майбутнє України.

Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять...

Сторінку підготувала Людмила Андрощук