Парламент Естонії Рійґікоґу ухвалив поправки до Закону про церкви та релігійні громади, згідно з якими церкви, громади або монастирі, що діють в Естонії, не можуть керуватися особами чи організаціями, які перебувають за кордоном, якщо ті становлять загрозу для безпеки, конституційного ладу або громадського порядку естонської держави.
Тобто Православна Церква має обірвати свій зв’язок із Москвою.
Зачекайте, це ж релігійні утиски! – могли б сказати Орбан чи Такер Карлсон.
Але…
А що, якщо ця “релігія” — це агресивна ідеологія, яка лише маскується під віру?
Так званий “русскій мір” — це не просто вираз, який використовують Владімір Путін та російські політики у своїх численних виступах. Це — ментальність, ідеологічна конструкція, яку активно поширюють за кордон ультранаціоналістичні інфлуенсери, а Російська Православна Церква — в перших рядах.
Ще до початку війни проти України у 2014 році Кремль мав передбачуваного союзника.
Російська Православна Церква не лише зручна Кремлю через залежність чи корупцію — вона історично поділяє ту саму мету: зберігати контроль над тими територіями, які Владімір Путін вважає частиною “Великої Росії” або “русского міра”.
Збереження впливу — спільний виклик як для Кремля, так і для Російської Православної Церкви. Це взаємовигідний альянс: Кремль дає зброю та політичну волю, Церква — ідеологію та вплив, що підсилюють їхні амбіції.»
Марина Траттнер
