Повторюю, вони дали дозвіл на вбивство українців.
Влітку того ж року “братські” війська почали обстріли нашої території, цілком знищивши кілька сіл. Степанівка, Маринівка…
Дмитрівка, Василівка, Зеленопілля теж пізнали “братську любов”.
З весни тисячі “братів”; узькооких, носатих, не завжди слов’янської зовнішності, схопили зброю та поїхали до України вбивати українців.
А ті, що лишилися вдома, волали та горлали, вимагаючи в свого вп’яте одноголосно обраного, знищити Україну, захопивши Київ.
Знаєте, чому то не відбулося?
Є єдина причина.
Бо ми створили такий опір, що ворог злякався.
На росію пішли ешелони “двохсотих”. І путін зрозумів, яка буле ціна взяття Києва.
І злякався.
Єдине, чого не хотіли “братья”, це здихати. Вбивати – так, з задоволенням. А от класти свою голову вони не згодні.
Такі у нас “братья”. Це якщо заглибитись в історію лише на рік. А були століття вбивств, знущань, нищення.
Русскіє хочуть мати руських братів по всьому світі. Руських чеченів, руських бурятів, руських казахів.
Руських українців. Українські українці їм не треба.
А хтось ще каже, “какая разніца!”, українські ми українці, чи руські…
Та хіба вони українці?
Сірий Кіт
