Бо тоді в нас заберуть не просто землю — заберуть майбутнє наших дітей.

Тому, або тримаєш стрій, або стаєш тінню.

Але вибір робиться зараз. І кожен — відповідає за себе

Зібрався. Стиснув зуби. Пішов далі. До перемоги.

Не падати духом. Триматись.

Нам усім важко. Комусь — на передовій, комусь — у тилу. У кожного свій фронт, своя втома і свої втрати. Але є те, що має залишатися незламним — дух.

Бо як тільки ми втрачаємо дух — ми втрачаємо все.

Ворог цього й добивається. Він не боїться нашої форми, нашої техніки, навіть наших слів. Він боїться лише одного — нашої витримки. Нашої здатності стояти, коли здається, що вже нема сил.

Та саме в ці моменти народжується перемога. Не в телевізорах, не в гаслах, а там, де людина щодня каже собі: «Я тримаюсь. Бо за мною — діти, рідні, країна. І я не маю права здатись.»

Перемога — це шлях. Не один день, не одна битва. Це тисячі щоденних рішень:

– не опустити руки,
– не здатися,
– не проміняти правду на комфорт,
– не змовчати, коли треба говорити,
– не пройти повз, коли треба діяти.

Тому головне зараз — не падати духом. Ні під обстрілами, ні під новинами, ні під тиском страху. Тримати стрій — зовні й всередині.

Бо ми йдемо до перемоги. Не повземо, не відступаємо — йдемо.

І хто тримається — той дійде.

Тримаємо стрій. Тримаємо Україну. Не падаємо духом. Бо тільки так — до перемоги.