1 травня  українському естрадному співаку, народному артисту УРСР (1986), лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка (1994), Герою України (2009), фронтмену ВІА “Смерічка” й “Світязь” Василю Зінкевичу виповниться 80 років!

Вітаємо ювіляра!

Чимало пісень у його виконанні ввійшли до золотого фонду української музики XX століття.

Три колиски Василя Зінкевича

Mykhajlo Masliy

Теперішнє покоління виконавців зовсім не схоже на нього, бо він залишився старомодним і, мабуть, таким буде завжди. І хай собі. Ми його любимо. Василь Зінкевич нині уособлює найкраще, що є в українській естраді. Він – працелюб до фанатизму і так само відданий рідному мистецтву. Разом з ним прийшли до слухачів та на все життя глибоко запали в душу його пісні: “Червона рута”, “Літо пізніх жоржин”, “Музико моя”, “Скрипка грає”, “Світлиця”, “Шлях до Тараса”, “Лиш раз цвіте любов”, “Заметіль”… У кожній – доля України, співака і кожного з нас. А все почалося у буковинській Вижниці, де наприкінці 1968-го почав пробувати себе у співі, віддано і терпеливо навчаючись у “вокальній школі” Левка Дутковського. Завдяки завбачливості, наполегливості та далекоглядності знаного вчителя Василь Зінкевич став тим, ким його нині знає не одне покоління українців, – співаком номер один в Україні, гордістю і символом свого покоління, культовим героєм свого часу.

Поділля

Народився 1 травня 1945 року, за вісім днів до закінчення Другої світової війни. Достеменно невідомо від чого походить назва Васьківці (це в Ізяславському районі на Хмельниччині, село надто мальовниче – своєрідний діамант у красивій природній перлині, адже його омиває звідусіль річка Горинь), але, скоріш за все, його предки знали, що в їхній колисці народиться хлопець на ймення Василь, який прославить рідний край. Там минуло його важке післявоєнне дитинство, там назавжди спочили в Бозі його батьки – тато Іван Харитонович (1903 – 1980) та матуся Ганна Прокопівна (1914 – 2003) Зінькевичі (саме так з м’яким знаком правильно звучить прізвище їхнього роду). Василь був наймолодшим і єдиним сином (найстарша сестра Марія облюбувала собі фах медика, а середульша Катерина померла чотирирічною у далекому 1944-му, похована поруч з батьками). Мама все життя з ранку до ночі важко працювала у місцевому колгоспі “Комунар”. Діти, окрім довгожданої сімейної вечері, завше чекали й батька, адже той також пізненько приходив зі своєї ветеринарної служби. Тато при столі, вечеряючи, любив співати народні пісні, особливо затягував давні парубоцькі. Голос мав дивовижної краси і надзвичайно приємного тембру. Мати ж мала художній дар: гарно вишивала і могла зробити дивовижні квіти з будь-яких підручних матеріалів.

Маленький Василько співав, наслідуючи батька, на різні свята та неодмінно танцював. У вдячній пам’яті односельців залишилася неймовірної краси плюшева на червоному тлі завіса у сільському клубі, яку Васько розмалював квітчастим узором. Ріс не лише уважним, чемним і слухняним, а й всебічно обдарованим.

Життєві плани юнака (восьмирічну освіту здобував у рідних Васьківцях, а середню – у сусідній Клубівці, де здружився з майбутнім господарником від Бога Георгієм Кірпою і його дружиною Жанною, з нею навчався в одному класі) були далекі від музики: збирався стати художником-“металістом”, отож після закінчення школи поїхав на Буковину – у Вижницю, де вступив до училища прикладного мистецтва на спеціальність “художня обробка металу”.

Буковина

“Усе почалося з Вижниці, – визнає співак нині. – Спеціалізувався з промислової графіки в місцевому училищі – тоді входив у життя дизайн. Директор районного Будинку культури Галина Михайлівна Лєвіна водила нас, учнів, у гори, на полонини. Там  упивався красою, там підростав духовно. Вдивлявся в яскравий і дрібненький орнамент, вслухався у мову гір – і, здається, мудрішав від того. Завше тішився голими, безлистими деревами восени. У цьому своя мудрість, довершеність природи. І полюбив їх малювати, бо вони своїм корінням і кронами з’єднують землю з небом. Вони – як люди. Марив піснею, носив її у серці, а вона, як пуп’яночок, набухала од моїх почуттів. У пісні хотів одного – стати хоча б листочком того дерева-мудрості. Я оволодів діалектною говіркою, аби дійти до суті народного, отого глибинного, чим заряджений кожний нерв, клітинка твору фольклорного – пісні, коломийки”.

І був спочатку чи не найкращим танцюристом, а після повернення з армії – керівником ансамблю танцю “Смеречина”. Саме Зінкевич – автор знаменитої хореографічної композиції “Буковинська мозаїка”. Декілька танців у постановці Василя Зінкевича увійшли в Золотий фонд українського мистецтва, а розроблені ним костюми експонувалися навіть на виставках у Парижі.

Навчання довелося перервати – з училища Василя призвали до війська. Три роки (1966-68) рядовий Василь Зінкевич прослужив у Львові, в Самаро-Ульянівській Залізній дивізії. А коли 1968 року полк брав участь у чеських подіях, довелося й Василеві виконувати “інтернаціональний” обов’язок. Звичайно, участі в бойових діях він не брав – творчих людей до зброї не підпускали. Зінкевич у Чехословаччині був сигналістом-регулювальником з двома прапорцями в руках. Не раз доводилося махати тими прапорцями дві-три доби. А як інакше, коли тебе десь на польовому роздоріжжі виставлять і забудуть забрати.

Повернувшись після військової служби до навчання у Вижниці, Василь добре знав, що новий художній керівник районного Будинку культури Левко Дутковський не лише створив вокально-інструментальний ансамбль “Смерічка”, а вже має і неабиякий успіх у молоді, виконуючи пісні рідною мовою. “Коли випускник Мукачівського педучилища Левко Дутковський організував у містечку Вижниця в новорічну ніч 1967-го самодіяльний естрадний ВІА “Смерічка”, де співали переважно учні з училища прикладного мистецтва, а я там вів танцювальний ансамбль, – дивуюся часом, мовляв, а де ж початок пісні?” У новорічну ніч 1969-го я заспівав пісню Левка Дутковського “Сніжинки падають”. “Смерічка” дихнула на мене своїми чарами, і… полетів я у життя на крилах пісні. Тому сьогодні і завше згадую тепло і щиро Левка Дутковського, Валерія Громцева і, звичайно, – Володимира Івасюка – вони мене формували як співака”, – згадує Василь Зінкевич свій старт у велику естраду.

Левко Дутковський – безперечний талант з суто українськими інтонаціями, він – композитор від Бога! Цікавий і різноплановий. Як зробив пісню “Ти прийди в синю ніч”, де зумів народити розкішну музику, якій би позаздрили і Френк Сінатра, і Енгельберт Хампердінг! Минули роки й Василеві хочеться її показати світові, прагне зробити варіант англійською мовою.

“Власне “Смерічка”, і ми з Назарієм, завжди вигравали на інтонаціях пісень Левка, – продовжує Зінкевич. – Назарій був соловієм неповторної краси і голосу, чутливим до рідного і справедливий у всьому. В ньому звучала правда і більш нічого, окрім правди. Був самородком, який ніколи не експлуатував Господньої краси. Вважаю його джерельним українцем. “Боже, який красивий!” – подумалося мені, коли побачив Яремчука вперше. – Красень”.