Максим Гусак привіз (З КИЄВА!) свій оркестр і себе, щоб показати землякам. Звісно, формально це Національний оркестр Президента України, а він – диригент. Але це формальності. На них, чесно кажучи, люди мало зважали в той день. Всі йшли дивитися концерт музичного колективу нашого Ямпільчанини – Максима Гусака, а не Президентського оркестру. Хай вже Президент України пробачить нам таку вільність. Простий хлопчина, який тут виріс на очах в містечка, з небагатої сім»Ї, став керівником такого потужного столичного музичного колективу – це буває раз на десятиліття, а може й більше. І тут вже не тільки музика, мистецтво притягувало глядацький інтерес, а й судьба, доля така неймовірно унікальна хлопчини.

Я уявляю, який був би щасливим його батько – викладач Ямпільської музичної школи, якби хоч на мить побачив зараз свого сина в ореолі незаперечної пошани земляків. Бо це батькові гени, його продовження. А може таки бачать з того світу?..

Максим Гусак – музична зірка першої величини Ямпільського району. Музичний Мойсей нашого краю. Це факт. І з цим важко сперечатися навіть його ворогам і зависникам. Він вчився в одному класі з моїм сином. Разом ходили і закінчували одну і ту ж Ямпільську музичну школу. Але мій син, виявляється, вчився музиці лише тому, що хотів догодити мені. І не більше. А Максим… Це великий трудівник, це гірник, металург гарячого музичного цеху. Перед концертом він водив свій столичний помпезний оркестр… в свою музичну школу. Проводив там з дітьми майстер-клас. Ви уявляєте?! Мій син цього уявити не може. А я уявляю. Це не передати словами… Для нього ж то не музшкола, не сольфеджіо прокляте, не музлітература набридлива, не ненависний вокал і довбана хореографія. Для нього то церква, храм, дім рідний. В якому пахне татом, дитинством, юністю, мріями. Я дуже добре його розумію. Він не міг туди не прийти в зеніті своєї слави. І прийшов. Правильно зробив. Такі хвилини дають дуже багато митцеві. Це можливо головне в його творчому житті – повенутися до першоджерел. Зуміти, змогти повернутися і надихнутися ними знову. І він це зробив.

А о шістнадцятій був переповнений Будинок культури. Навіть на балконі, уявляєте! – навіть на балконі стояли!

Про репертуар. Я не великий музичний критик, чесно признаюся. Все життя займався іншою журналістикою. Але музику для душі, або душу в музиці дуже люблю. Справжня музика, в моєму розумінні, це не спорт, не скачки – це щось Божественне, яке народилося разом зі Словом в той незбагненний первозданний час. Музикою, як і словом не можна дурити, обманювати, циганити. Бо це Музика!.. Вона від Бога. Від Космосу, від Життя. Якщо цього не розумієш – пропав, як Музикант, як Митець.

Максим показував джаз. Дві години джазу ви могли б витримати!? А зал витримав і просив ще і ще. До речі, Ямпільчани почули і багато УКРАЇНСЬКОГО джазу. Та ще якого!..

Чайковського майже не було. Він залишився в основному на рекламі. Хоча ж Чайковський, – Чайка – це ж теж наш, українець. Я думаю, якби він зараз жив – обов”язково був би українським бойовим композитором, писав би бойові твори, якими б захищав би Україну в цій війні. Як його прадід у битві під Полтавою. Але хто про це знає?.. Витравила імперія нашу пам”ять, аж до останнього генома…

Хороша була музика, чудова. Але не для війни. Не для оборони до останнього патрона, до останнього подиху, не

для бою смертельного, не для атаки шаленої кровавої. А так, для розваги, для розслабону. Таку музику грали німці в 1943 в елітних ресторанах Берліну, коли інші, на чолі з фельдмаршалом Паулюсом, замерзали в Сталінграді. Навіть якщо це ворог, мені таке не подобається, відверто скажу. Якщо війна то воювати мають всі. Можливо я перебільшую, можливо. Але мені дуже болить Саша Царенко, Боря Мар”янович, Сергій Камінський, Вася Івкун… Так болить, що не можу розважатися зараз в ці пекельні роки.

Десь на початку концерту Максим, який виступав у ролі танцюючого диригента, читця під музику свого оркестру, конферансьє раптом став говорити про те, що незабаром вони збираються їхати на Донбас, на не підконтрольну Україні територію. Можливо я старий настільки, що не так його зрозумів чи він обмовився?.. Як таке можна!? Їхати на не підконтрольну територію для чого? – російських окупантів розважати там такою джазовою програмою? Вона чудова, слів немає. Її будуть слухати в Донецьку, Луганську, в Москві, в Кремлі, в самому лігві Путіна і аплодувати. Але чи варто українцям їх розважати після всього?…

Одним словом, Максим, якщо я тебе вірно зрозумів і ви туди таки поїдете то може хоч бронежилети вам дістати, каски?.. Ти лиш скажи, я допоможу, я волонтер.

Коли цей матеріал був написаний і опублікований на моїй сторінці у Фейсбуці я отримав такі відгуки на нього. Юлія Гіньковська: «Я з Максимом також вчилась і в муз.школі,і в муз .училищі в Вінниці різницею в один рік,але пам’ятаю його, як дуже старанного студента,відповідального,його всі поважали за його щирість,простоту душевну та доброту.На жаль я вже вдруге не змогла приїхати на цей віртуозний виступ таких талановитих музикантів,але сподіваюсь що в майбутньому році вони знов завітають до нас,тому що впевнена на всі100% -Ямпіль буде чекати їх з нетерпінням».

Максим Гусак: «Ми дякуємо всім колективом за теплі слова. Кожен виступ у рідних стінах – це не хвилина слави, а щоразу творчий іспит і надзвичайна відповідальність та творче хвилювання. Гастролі оркестру пройдуть у Сіверодонецьку, Старобільську, Попасній, Бахмуті і Краматорську. А концертна програма буде якраз “бойова”, оскільки кожній музичній палітрі своє полотно».