Прощались з героєм односельчани, рідні, друзі, побратими…Хлопець служив командиром відділення снайперів 24-ї бригади імені короля Данила Галицького. Загинув неподалік Горлівки, де нині найзапекліші бої за наш мир та спокій. Попрощатись із бійцем із передової приїхали його побратими. У руках квіти, а на очах – пекучі сльози… Рідні та друзі розповіли, що Богдан із порядної та патріотичної родини. Був компанійською, спокійною та ідейною людиною. Якщо не міг би підняти та очолити повстання заради своєї країни, то точно б мовчки виконував свою роботу заради спільного результату. А ще Богдан багато читав та обожнював фантастику. Після школи хлопець вступив до Вінницького національного технічного університету. Навчався на інженера-радіотехніка.
– Коли закінчив четвертий курс, плани Богдана змінились. Він заявив, що не бачить своє майбутнє із цією наукою, тож прийняв рішення її завершити. Пробував себе у різних роботах – то на заводі у Луці-Мелешківській працював, то полуницю збирав, щось саджав біля хати. А ще Богдан захоплювався мужніми та сильними людьми. Не раз повторював, що коли його діти питатимуть про війну за Україну, то хотів би з гордістю їм відповісти, що він був там і захищав її кордони. Мені досі важко назвати причину, через яку Богдан підписав контракт на службу. Можливо, це пов’язано і зі мною, адже свого часу я пішов добровольцем на передову та воював на Дебальцевському плацдармі у складі 54-ої бригади. Отримав два поранення. І весь цей час поряд зі мною була кохана дружина Анастасія – старша сестричка Богдана, яка із простреленою ногою несла мене до шпиталю на процедури. Для мене вона героїня. Тож можете уявити, яка родина у Богдана. Зараз ми з Настею чекаємо на донечку, яку дядько вже ніколи не візьме на руки. Тепер будемо донечці розповідати, який він був у неї Герой, — із сумом каже родич загиблого Олег Волков.
Співрозмовник додає: у складі 24-ої бригади наш земляк пробув півтора року. Постійно навчався військовій справі, часто звертався до нього за порадами. В майбутньому Богдан міг би стати хорошим офіцером…
– Він не любив сидіти на місці, постійно вдосконалював свої знання. Він дуже хотів потрапити до мого підрозділу снайперів. Був радий, коли це вдалось. Мав їхати на курси підготовки снайперів, де отримав би зброю нового зразка. Окрім вільного від служби часу, хлопець ще й встигав займатись вищою математикою. Хотів після закінчення контракту вступати до університету на факультет інформатики. Але не судилось. Був обстріл із стрілецької та великого калібру зброї, — каже командир загиблого Вадим із позивним Лис. — Снаряд розірвався від хлопців за метр. Осколками посікло їхні тіла. На той час у Богдана ще був пульс, ми його евакуйовували. Але, на жаль, дива не сталось. Напарник Богдана отримав дуже важкі поранення і нині перебуває у реанімації у шпиталі. Така втрата для нас непоправна, але за нашого воїна ми помстимось.
Відспівали бійця Богдана Коломійця священики у рідному будинку. Труну з тілом на руках несли воїни з хати до кладовища у Луці-Мелешківській… Жодного повідомлення про оголошення днів жалоби від чиновників не було. Але під час останнього дзвоника у всіх школах Вінницького району Богдана вшанували хвилиною мовчання. Хлопець так і не встиг створити власної родини…
Коли верстався номер газети, стало відомо про загибель на війні ще одного нашого земляка – 22-річного Ярослава Дашкевича із села Синарна Оратівського району. Хлопець, який також служив у 24-й бригаді, отримав поранення 26 травня. За зведеннями штабу ООС, бронегрупа об’єднаних сил на БМП, яка патрулювала визначений район між опорними пунктами на Горлівському напрямку, потрапила в засідку. Ярослава забрали до лікарні, але наступного дня він помер… У героя залишились мама, три сестри і два брати. Він був найстаршим у родині. Дата похорону уточнюється.
Віталіна Трудько
Фото Сергія Хіміча
