Без претензії на глибинність вивчення проблеми. Скоріше поверхнева спроба аналізу.
Перечитуючи українську драматургію, переглядаючи деякі вистави і фільми прийшов до висновку, що сучасний світогляд українців сформований здебільшого хибними поглядами на українську ідентичність саме через погляди митців.
Серед всього того, що я мав змогу осилити в українській літературі, кіно, я зробив висновок, що хтось свідомо навʼязує нашій нації образ жертви, неспроможньої самій вирішити свою долю. Інфантильної нації. Але чи так це?
Сподіваюся, що знайдуться заперечення, які мене переконали б у зворотньому.
Візьму для прикладу найближчу для мене сферу українську класичну драматургію.
В багатьох пʼєсах ви зустрінете одну і ту ж сентенцію – «ніхто не винен, то біда винна». «Лихо, доля, люди». Будь-які проблеми перекладаються на абстрактні поняття. Від героїв наче нічого і не залежить! То все обставини!
Якась есенція фаталізму з песимізмом.
Кількість «бесталанних» в українській літературі зашкалює. «Герої і героїні» української літератури страждають, гинуть, божеволіють, але не можуть вирватися з кола обставин і проявити свою волю!
А це все вкладається в голови нашою освітою!
Інколи, коли це комедія, справа завершується добре, але часто за допомогою такого собі «moskal ex machine”.
І тут вже не знаєш, що гірше.
Формування такого світогляду зрозуміле для метрополії, коли імперія намагається подавити самоідентичнисть і виховати стадо конформістів.
Мене дивує, чому відділившись від імперії ми продовжуємо продукувати ці меншовартністні ідеї?
Так, ми тричі показали, що здатні брати долю в свої руки. Але кожного разу відкочувалися назад!
Саме тому, що знову поверталося «від нас нічого не залежить», «какая разніца», «а що ми можемо зробити»?
Як правило, цю «ідентичність» нам навʼязують наші вороги і їхні замасковані адепти, щоб зломити нашу волю.
Тому в першу чергу, починаючи з освіти, театру, кіно потрібно формувати світогляд борця (чи борчині) з несправедливістю! Людини, яка всупереч ворогам, обставинам йде до своєї мети! Людини, яка не може поступитися моральними принципами!
Потрібні Захари Беркути, Назари Стодолі, Кармелюки, Олекси Довбуші!
Не інфантильні Гнати і Грицьки!
Ви порівняйте посили, які продукує «голівудське кіно» і те, що продукують наші кіномитці!
Порівняйте, наприклад, «Законослухняного громадянина» із нашим «Памфіром».
«Спаведливість існує! Правда перемагає! Герой гине, але не здається!» проти «Ми не можемо подолати систему:(, якщо підеш проти системи – загинеш ти і твої діти, ми всі живемо в лайні і як тільки намагаємося з нього вибратися, то сотні люблячих рук тебе знову затягнуть в теплу звичну субстанцію! І так, ми такі нещасні, бо що ми можемо зробити? Це ж доля!»
Григорій Сиротюк,
актор
