2 червня у Вінниці на Європейській площі небайдужі збирають акцію на підтримку ув’язненого росіянами режисера Олега Сєнцова. Із собою просять взяти плакати. Аналогічна акція відбудеться і в інших містах та країнах. Зокрема на мітинги вийде українська діаспора по всьому світу.
– Ми маємо зробити все від нас залежне, щоб російська влада, яка зараз готується до чемпіонату світу з футболу і збирається прийняти іноземних гостей, звільнила Олега Сєнцова та інших політв’язнів, — заявили організатори вінницької акції — кримськотатарська спільнота «Ветан».
Нагадаємо, українського режисера Олега Сєнцова, який родом із Сімферополя, окупанти затримали 10 травня 2014 року разом із іншими однодумцям. Їх звинуватили у підготовці терористичного акту та засудили до 20 років ув’язнення в колонії суворого режиму у місті Лабитнангі. 14 травня Олег оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити всіх наших політв’язнів, яких наразі 64 людини. За цей час долею українського патріота так і ніхто не зацікавився із політиків. 29 травня адвокат режисера Дмитро Дінзе заявив, що нині йому надають підтримувальну терапію. Проте сестра Олега Сєнцова підозрює, що це відбувається недобровільно. Тим часом ходять розмови про те, що режисера можуть обміняти на головного редактора «Ріа-Новости» Кирила Вишинського.
Поки українські патріоти голодують у тюрмах ворога, свою акцію протесту паралельно розпочав і жмеринчанин Микола Трегуб, який воював у «ДНР», а після поранення виїхав до Москви. Тут його засудили до депортації, а суди двох інстанцій він програв. Уже майже півроку Микола перебуває центрі тимчасового утримання в очікуванні суду, який повинен прийняти остаточне рішення по його депортації з урахуванням нових обставин справи — отримання офіційного статусу, що легалізує його перебування в Росії. Тож через таку бюрократичну тяганину наш земляк, який воював на боці сепаратистів, 24 травня оголосив безстрокове голодування. Мовляв, хоче налагодити своє життя, бо вже набридли чиновники, яким все байдуже.
Додамо, що Микола Трегуб та його брат-близнюк Андрій, якого у кінці року обміняли на українського полоненого, мають українське громадянство. При живих батьках вони виховувались у інтернаті у Жмеринці, адже після розлучення із чоловіком матері було дуже важко. Чому брати поїхали воювати у «ДНР» та «ЛНР» — їхні рідні та викладачі досі не розуміють. Бо, як бачимо, там їх ніхто не чекав і з лаврами не приймав. А в рідній Україні їм доведеться відповідати за свої «подвиги» перед законом…
Віталіна Володимирова