Олександр Анпольцев
У Шепетівській громаді повідомили, що “на щиті” додому повернувся воїн, солдат Олександр Анпольцев. Він народився 5 січня 1973 року. Служив радіотелефоністом 2 стрілецького взводу 2 стрілецької роти. Тривалий час Герой вважався зниклим безвісти. Як стало відомо, Олександр Геннадійович загинув 15 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.
Героя поховали на міському кладовищі Шепетівки.
Дмитро Багрій
Волочиська рада повідомила про втрату захисника Дмитра Багрія, 1992 року народження. Він з честю виконував свій обов’язок, боронячи Україну. У громаді розповіли, що Багрій Дмитро помер у міській клінічній лікарні міста Дніпро.
Валерій Кубак
Про загибель молодшого сержанта повідомили у Кам’янець-Подільській міській раді.
Валерій Кубак, 1980 року народження, загинув 6 червня 2025 року неподалік району ведення бойових дій.
Валентин Купчишин
Старосинявська селищна рада повідомила про смерть бійця із села Уласово-Русанівка.
Валентин Купчишин був мобілізований 10 січня 2023 року. Служив механіком-водієм САУ AS90 у складі 117 окремої механізованої бригади. Пройшов “найгарячіші” напрямки — Бахмут, Курський, Покровський. Під час відпустки помер, 14 червня 2025 року, внаслідок хвороби.
Андрій Налитко
Солдат Андрій Налитко навіки спочив на Кам’янеччині.
«Андрій, 1990 року народження, був справжнім патріотом. Його шлях у лавах Збройних сил України розпочався 14 лютого 2023 року. 30 травня 2024 року він підписав контракт, а вже з 17 серпня 2024 року сумлінно виконував свій обов’язок як сапер групи спеціального мінування та розмінування. Він служив з надзвичайною відповідальністю і мужністю, демонструючи незламний дух у боротьбі проти ворога», – повідомив міський голова Кам’янця-Подільського Михайло Посітко.
6 червня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іллінівка Краматорського району Донецької області, Андрій Налитко віддав своє життя за свободу та незалежність нашої держави.
«Місто зустріло Героя живим коридором пошани, демонструючи свою вдячність і скорботу. Зворушливе прощання відбулося у Будинку офіцерів, де кожен мав змогу висловити співчуття родині та вшанувати пам’ять полеглого воїна. Андрій Налитко знайшов вічний спокій на Алеї слави місцевого кладовища. У Андрія залишились дружина Юлія Анатоліївна та маленький син Нікіта, 2018 року народження. Ми глибоко співчуваємо родині, друзям і побратимам Андрія у цій непоправній втраті», – написав Посітко.
Андрію Налитку 31 серпня мало би виповнитися 35 років. Захиснику України навіки 34 роки…
Максим Андріяшин, Сергій Казановський, Олег Баранецький
У Хмельницькому в останню земну дорогу провели солдата Максима Андріяшина, молодшого сержанта Сергія Казановського та майора Олега Баранецького. 25 лютого 2022 року вони добровольцями стали на захист України в лавах 86-го батальйону тероборони ЗСУ. На жаль, 11 травня 2022 року захисники на Донеччині прийняли останній свій бій. І лише зараз Герої України навіки повернулися додому…
Як розповіла Оксана Стахова, мати полеглого воїна Дмитра Стахова, загиблі захисники були на бойовому завданні у так званому «Шервудському лісі» Донецької області. А потім… зникли безвісти. «Що там сталося, ми не знаємо, – каже пані Оксана. – Першого… Задоянчука Артема похоронили ще в квітні 23-го. Він був з документами, з нашої групи. Свого Діму я знайшла по ДНК. У Дніпрі був захоронений як невідомий. Сьогодні хоронимо ще трьох».
«Пішли на ротацію, там була засідка, був нерівний бій, і наші побратими загинули смертю хоробрих, – розповів побратим полеглих Героїв Віталій Олуйко. – Вони були добровольцями, рийшли у наш батальйон без повісток з військкомату. У кожного з них були сім’ї, коли отримали бойове розпорядження, вирушили за 1000 кілометрів від Хмельницького, в зону бойових дій, щоб зупинити там ворога, щоб він не дійшов до Хмельницького. Це був дуже відповідальний фронт. Рашисти переважали вдесятеро Збройні сили України. І наш 86-й батальйон 106-ї бригади якраз був у розпорядженні 95-ї десантно-штурмової Житомирської бригади. І там ворога зупинили, але великою ціною».
Солдату Максиму Андріяшину – 40 років, молодшому сержанту Сергію Казановському – 55 років, майору Олегу Баранецькому – 46 років. Назавжди.
Павло Валяровський
У Кам’янець-Подільській громаді провели в останню земну дорогу Павла Валяровського.
Як розповіли у громаді, Павлу Валяровському було 28. Він загинув за три дні до свого дня народження. Життя воїна обірвалося 4 червня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Дружківка, що на Донеччині.
«Павло був юним, але його душа була сповнена зрілої мужності. Він не шукав слави, він просто виконував свій обов’язок. Як стрілець штурмового спеціалізованого батальйону “ШКВАЛ”, він йшов туди, де було найгарячіше, не шкодуючи себе заради кожного з нас», – зазначив міський голова Михайло Посітко.
Вічний спочинок воїн знайшов на місцевому кладовищі.
Віталій Гедзь
У Кам’янець-Подільській громаді провели в останню земну дорогу Віталія Гедзя.
Внаслідок важкої хвороби обірвалось життя Віталія Гедзя. Воїн пройшов АТО/ООС. Був добровольцем. Служив у 128-й гірськоштурмовій бригаді.
27 січня 2022 року знову добровільно вступив до ЗСУ.
Разом із побратимами пройшов Покровськ, Лиман, Сумщину, Куп’янськ, Дебальцеве…
«За свою службу Віталій був відзначений високими нагородами: медаллю “За участь в Антитерористичній операції”, “Учасник бойових дій”, медаллю “Ветеран війни”, медаллю “За відданість територіальній обороні”, а також Почесною грамотою від виконавчого комітету Кам’янець-Подільської міської ради. Він був звільнений зі служби за станом здоров’я 25 липня 2024 року», – зазначив Михайло Посітко.
Героєві назавжди залишилось 51…
Віталій Пшевлоцький
У Судилківську громаду «на щиті» повернувся Герой Віталій Пшевлоцький.
Як розповіли у громаді, дитинство й юні роки Віталія проходили у столиці. У 2014 році родина перебралася до Судилкова, звідки родом мама Віталія. Друзі й знайомі захисника згадують, він був спокійний, доброзичливий, ввічливий юнак, у якого були мрії, плани, бажання.
Тривалий період Віталій працював на підприємстві ПРАТ «Шепетівський ДОК» водієм автокара. У квітні 2022 року чоловік став на захист країни.
Пройшовши тримісячне навчання в одному з навчальних центрів як навідник-оператор танка, брав участь у боях, захищаючи кордони Донецької області. Через деякий час – навчання на Київщині, а після навчання – знову на захисті рідної землі.
Віталій був у складі 3-ї окремої штурмової бригади. Взимку 2025 року прийшла звістка, що він вважається зниклим безвісти. Нещодавно загибель захисника підтвердилася: його життя обірвалося 27 січня біля одного з населених пунктів Сватівського району Луганської області.
Йому було 40…
Місцем спочинку Героя стало кладовище у Судилкові.
Ігор Сокальський
У Хмельницькому провели в останню земну дорогу Героя Ігоря Сокальського. Він загинув 19 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку.
Ігор Сокальський родом з села Іванівка, що на Ярмолинеччині. До повномасштабного вторгнення працював за кордоном. Коли ж дізнався про наступ росіян, не зміг залишитись осторонь, згадують друзі.
Чоловік повернувся до України і став на її захист. Службу ніс на Запорізькому напрямку.
«Був у Роботиному, де влітку 2023 року було справжнє пекло на землі. І там загинув. За два дні до цього, 17 серпня 2023 року, він мені написав буквально речення: «Я на штурм, мамі нічого не кажи». Я йому відповів: «З Богом». Більше повідомлень не було…» – ділиться брат полеглого Героя Дмитро Сокальський.
Друзі й знайомі Ігоря згадують: він був добрим і щирим, людиною з відкритим серцем.
Класна керівниця воїна розповіла: «У нього було загострене почуття справедливості. Він дуже поважав старших, вчителів. Був дуже дружелюбним, добрим, комунікабельним…»
Ігор Сокальський знайшов вічний спочинок на Алеї слави, що у мікрорайоні Ракове. Йому назавжди 28 років…
Ярослав Ціцій
У Хмельницькому до місця останнього спочинку провели Героя-захисника Ярослава Ціція, який боронив Україну від російських окупантів і віддав за неї життя. Його життя обірвалося 8 червня під Вовчанськом на Харківщині.
Олександра Серветник, односельчанка Героя, розповіла, що знала Ярослава з дитинства. Ще в 2014 році він разом з сином Олександри стали на захист України.
«Вони пройшли Дебальцеве, повернулися з пекла. З його мамою за той час ми стали, мов рідні. Ярослав за станом здоров’я міг ще в 2015 році демобілізуватися. Тоді він мені сказав, що не може залишити там мого сина самого… Коли у 2022 році розпочалася Велика війна, Ярослав з першого дня пішов захищати. Низький уклін йому…»
Ярослав Ціцій родом з Новоушиччини, був уродженцем села Новий Глібів. У 2012-2014 роках захищав Україну в зоні проведення Антитерористичної операції. Одразу після початку повномасштабного вторгнення росії на територію України знову став до оборони Батьківщини: вже 24 лютого 2022 року його зарахували до ракетної бригади. Згодом проходив службу у складі військової частини 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Під час захисту країни був поранений. Нагороджений нагрудним знаком «Почесна відзнака командира 16 окремого полку підтримки».
Ярославу Ціцію було 35 років. У нього залишилися дружина та 4-річний син. Вічний спочинок Герой знайшов на Алеї слави.
Валентин Шидловський
Кам’янеччина знову переживає невимовний біль втрати. Місто попрощалося з вірним сином України, сержантом Валентином Шидловським.
Валентин Шидловський народився у селі Панівці 26 липня 1966 року. Він приєднався до лав ЗСУ, обійнявши посаду сержанта із матеріального забезпечення інженерно-саперної роти військової частини.
«27 травня 2025 року, у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість та надзвичайну мужність, Валентин Шидловський загинув. Це сталося поблизу населеного пункту Павлівка Сумської області під час виконання бойового завдання», – повідомляють у міській раді.
Поховали Героя у рідних Панівцях…
Ярослав Сікорський
Заслучненська громада, що в Хмельницькому районі, втратила ще одного Героя, який віддав своє життя на полі бою за рідну землю… Тут попрощались із загиблим захисником України Ярославом Сікорським, солдатом, гранатометником, жителем села Великі Зозулинці.
Ярослав загинув 6 червня поблизу населеного пункту Новомихайлівка Лиманського району на Донеччині.
Йому назавжди 19…
Олег Агоста
У Городоцькій громаді прощалися із захисником Олегом Агостою.
Олег Юрійович народився 30 вересня 1987 року. Військовослужбовець родом із Запоріжжя – там він виріс та створив сім’ю. Однак повномасштабне вторгнення змусило його родину покинути рідне місто і знайти прихисток на Городоччині, звідки родом дружина Олега. Наприкінці травня цього року Олег Агоста підписав контракт і став до лав Збройних сил України. Його життя обірвалося 8 червня у шпиталі.
Поховали захисника у селі Мудриголови.
Володимир Піскунов
У Хмельницькому в останню земну дорогу провели захисника України – 53-річного Володимира Піскунова. З Героєм попрощалися у Свято-Георгіївському храмі.
Захисник проживав у селі Ружичанка. Односельці розповіли, що Володимир був надзвичайно порядним, щирим та добрим чоловіком. Не цурався роботи, а головне – став без вагань на захист України. У Володимира залишився син, який нині також боронить країну від ворога.
«Колись Володимир працював на пилорамі. А загалом руки мав золоті: був вмілим майстром, знався на роботі з деревом, робив ножі, підточував людям пилки, словом, вмів усе, що потрібно в господарстві… Нещодавно був поранений, але знову повернувся у стрій. Воював на Донеччині. Загинув на Покровському напрямку…»
Володимир Піскунов служив у 155-ій окремій механізованій бригаді. Життя захисника обірвалося 28 травня. Йому навіки 53…
Поховали Героя на Алеї слави.
Артем Молодчаний
«На щиті» повернувся до Красилівської громади гранатометник Артем Молодчаний, 1985 року народження. Загинув 12 червня на Донеччині внаслідок удару FPV-дрона, – повідомляє міський голова Красилова Ніла Островська.
Роман Кухарук
Роман Кухарук проживав у селі Лисогірка Теофіпольської громади. Його мобілізували на початку 2025-го. Загинув 9 червня, на Сумщині, виконуючи бойове завдання.
Герою назавжди 39 років.
Пилипчук Ярослав
Ізяславська громада повідомила про втрату Ярослава Пилипчука. Воїн був із села Припутні. Життя 37-річного Ярослава Олексійовича обірвалось 12 червня 2025 року внаслідок важкого поранення.
“Під час останніх запеклих боїв учасник бойових дій отримав важке поранення. Попри всі намагання лікарів урятувати життя захисника, 12 червня його хоробре серце перестало битися, розповіли у громаді.
Ярослав проходив службу як старший матрос, кулеметник десантно-штурмового відділення. Після початку повномасштабної війни став до лав оборонців України. Воїн не встиг створити власну родину.
Його життя було коротким, але наповненим великим змістом. Після повномасштабного вторгнення ворога Ярослав без вагань став до лав оборонців. Його військова стежка — це шлях честі, самопожертви й сили духу.
Кащук Валерій
Білогірська селищна рада повідомила про загибель військового з села Кур’янки — Валерія Кащука, 2000 року народження. Боєць поліг 8 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Вірний присязі до останнього, Валерій віддав своє життя на передовій.
Руслан Снаксарьов
У Теофіпольській громаді зустріли траурний кортеж із тілом загиблого військовослужбовця — Руслана Снаксарьова, 1981 року народження.
Руслан народився у Хмельницькому, навчався у школі ?18, працював у сфері будівництва та євроремонтів. Був мобілізований 8 травня 2024 року. Із 16 вересня 2024 року вважався зниклим безвісти. Лише згодом стало відомо: того дня Герой загинув поблизу села Водяне Донецької області внаслідок підриву на вибуховому пристрої.
Його тіло ідентифікували після проведення судово-медичної експертизи. Руслан повернувся додому «на щиті», до мами, у село Вовківці.
Микола Барна
У Старокостянтинові відбулася церемонія прощання із захисником України, солдатом Миколою Барною.
Микола загинув 23 травня 2025 року під час виконання бойового завдання.
Полеглого воїна поховали на кладовищі села Старий Остропіль Староостропільської громади.
Микола Крушельницький
Кам’янчани попрощалися з сержантом Миколою Крушельницьким, – патріотом, який віддав життя за Україну.
«Микола Антонович не обирав військову службу, але війна змусила його стати на захист Батьківщини 5 лютого 2025 року. У лавах Збройних сил України він гідно виконував обов’язки командира стрілецького відділення. Пліч-о-пліч з побратимами він наближав перемогу», – йдеться у дописі міської ради.
1 червня 2025 року під час бойового зіткнення зі збройними силами рф Микола Антонович загинув. Це трапилось поблизу населеного пункту Гірки Сумської області.
Микола Крушельницький народився 7 травня 1977 року в селі Залісся Перше. Військовий вишкіл пройшов у 1995–1996 роках, а згодом працював трактористом і слюсарем.
«Зі сльозами на очах, у глибокій скорботі та з квітами люди проводжали його в останню путь. На місцевому кладовищі села Залісся Перше три постріли почесної варти та Гімн України від військового оркестру сповістили про те, що Герой, який загинув за кожного з нас, навіки спочив», – додали у громаді.
Максим Мушинський
Білогірська громада провела в останню дорогу Максима Мушинського, захисника України.
Максиму Мушинському було 26 років. Він разом з побратимами ніс службу на одному з найважчих і найгарячіших напрямків. Служив стрільцем-оператором. Під час оборони спостережного пункту в районі Гірника Донецької області зв’язок з військовим пропав. Від 18 вересня 2024 року, майже дев’ять місяців, близькі бійця сподівалися на диво. Але трагічна звістка, яка надійшла, зруйнувала усі надії.
Поховали воїна на кладовищі села Сивки.
Валерій Третяк
У селі Зелені Курилівці Новоушицької тергромади провели в останню дорогу військовослужбовця Валерія Третяка. Серце Героя зупинилося внаслідок важкої хвороби 9 червня.
«Валерій Іванович – батько Героя Сергія Третяка, який помер від отриманих під час бойових дій поранень. Сергія громада провела в останню дорогу 2 квітня цього року…» – пригадують у громаді.
Валерій Третяк народився 9 жовтня 1976 року. Навчався у місцевій школі. У Хмельницькому професійному училищі здобув професію електромонтера. Проходив строкову військову службу. Після повернення з армії працював у рідному селі у місцевому господарстві за професією. Із перших днів повномасштабного вторгнення Валерій Іванович став на захист країни. Проходив військову службу з 25 лютого 2022 року у 3-й окремій танковій Залізній бригаді.
У померлого захисника залишилися мати, дружина, донька та внук. Похоронили Валерія Івановича у Зелених Курилівцях.
