У Вінниці попрощалися із стрільцем Романом Колібабчуком, який загинув у бою на Донеччині.

Воїн служив у 155-й окремій механізованій бригаді імені Анни Київської. У захисника залишилися дружина та п’ятеро дітей.

Вінничанин народився 8 вересня 1981 року. Навчався у школі №18 та професійно-технічному училищі №19. Все життя працював у будівельній галузі. Після мобілізації восени 2023 року проходив службу у лавах Збройних сил України.

Разом із дружиною Роман проживав у селі Демидівка Вінницького району. Виховував п’ятьох дітей, серед яких — двоє прийомних.

Роман Колібабчук загинув 25 травня поблизу селища Шевченко Покровського району. Йому було 43 роки.

Сумна звістка надійшла до Могилів-Подільської громади.

16 липня 2025 року, захищаючи державний суверенітет і територіальну цілісність України, під час виконання бойового завдання у Донецькій області, загинув старший солдат ЗСУ – Гнатюк Руслан Сергійович, 1997 року народження.

Поховали Руслана Гнатюка на Неміському кладовищі.

У Вінниці попрощалися із двома захисниками, це Олексій Назаренко та Максим Данчук. Обидва загинули у боях на Донеччині у 2024 році.

Олексій Назаренко загинув 14 травня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу села Первомайське (тепер Авдіївське) Покровського району. Йому було 47 років.

Народився 30 березня 1977 року у селі Лаврівка Вінницького району. Закінчив Вінницький національний аграрний університет. До повномасштабного вторгнення працював майстром у будівельних компаніях міста.

З початком вторгнення пішов добровольцем до війська. Спочатку служив у Вінницькому ОТЦК та СП у званні штаб-сержанта. Згодом воював у складі 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка.

Максим Данчук загинув 14 жовтня 2024 року поблизу міста Гірник Покровського району. Йому було 38 років.

Народився 18 серпня 1986 року у Вінниці. Закінчив школу №11 та Вище художнє професійно-технічне училище №5. Працював в агросфері та активно допомагав військовим як волонтер: плів маскувальні сітки, передавав речі та продукти.

До війська приєднався у 2023 році. Служив гранатометником у складі 120-ї окремої бригади Сил ТрО ЗСУ, виконував завдання на передовій.

Сумна звістка прийшла в Липовецьку громаду.

Ми втратили ще одного захисника, вірного сина України – липівчанина Василя Івановича Шевчука, 04.01.1996 року народження.

17 липня 2025 р. , проявляючи стійкість та мужність, будучи вірним присязі, він загинув у бою на Сумському напрямку.

Оператор 1 гр. спеціального призначення, 1 роти спеціального призначення 1 загону спеціальних операцій, старший солдат з травня 2024 року Василь Шевчук з гідністю ніс військову службу, вірив у Перемогу та цілісну, вільну Україну й віддав найцінніше за свою мрію – життя. Він загинув зі зброєю в руках, до останнього подиху захищаючи свою рідну землю.

У Вінниці попрощалися із захисником Костянтином Бокатенком.

Костянтин Бокатенко боронив Україну у складі 130-го окремого розвідувального батальйону. Військовий служив на посаді навідника-оператора розвідувального відділення.

Народився Костянтин Володимирович 2 квітня 1982 року у Вінниці. Навчався у 14 загальноосвітній школі та одному із технікумів міста, працював у будівельній сфері.

Загинув при виконанні бойового завдання 25 червня поблизу села Садки Сумської області у віці 43 роки.

У Погребищенській громаді «на щиті» зустріли воїна – Михайла Крисанкова.

Під час виконання бойового завдання і безпосередньо беручи участь у бойових діях по захисту незалежності Батьківщини, 11 липня 2025 року загинув житель с. Сопин, солдат Крисанков Михайло Сергійович, номер обслуги 3 мінометного розрахунку 2 мінометного взводу 82 мм мінометної батареї 2 механізованого батальйону військової частини.

Михайло Сергійович народився 21 листопада 1995 року в с. Сопин. Навчався у Сопинській школі, з третього класу продовжив навчання у Вінницькій школі. Після закінчення школи навчався у професійному технічному училищі у м. Вінниці, де здобув професію будівельника. Працював у м. Вінниці на різних роботах. Мобілізований на військову службу в листопаді 2024 року.

Останній шлях додому довжиною у рік.

«На щиті» востаннє повернувся додому захисник України, солдат Панчук Михайло Володимирович, 04.04.1986 р.н., житель с. Довжок, який загинув 03.07.2024 р. у бою за нашу Батьківщину в районі населеного пункту Восход Покровського району Донецької області.

Михайло Панчук народився 4 квітня 1986 року в селі Довжок Погребищенського району Вінницької області. В 1992 році пішов до першого класу Довжоцької ЗОШ І-ІІ ст., яку закінчив у 2000 році. Далі продовжив навчання у Погребищенській ЗОШ №4. Після завершення навчання працював у місцевому колгоспі, охоронником у ФГ «ЛІЗ -АГРО» с. Спичинці, різноробочим у ТОВ «Концерн «Сімекс Агро».

Призваний по мобілізації 5 березня 2024 року.

Загинув 3 липня 2024 року, будучи вірним військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину, в районі населеного пункту Восход Покровського району Донецької області. Військову службу проходив на посаді номер обслуги 4 мінометного відділення мінометного взводу роти вогневої підтримки.

У Михайла Володимировича залишилось троє дітей.

Слова співчуття родині загиблого висловив представник 47 ОМБр, в/ч А4699 та передав батьку Героя відзнаку «Нагрудний знак ІІІ ступеня 47 окремої механізованої бригади «Магура».

У с. Гопчиця Погребищенської громади попрощалися з воїном Русланом Музенком, який трагічно пішов з життя 15 липня 2025 року.

Музенко Руслан Володимирович народився 6 грудня 1981 року в селі Редкобуд Харківської області. У 1990 році родина переїхала в село Гопчиця, де він навчався у Гопчицькій ЗОШ І-ІІІ ст. Після закінчення 9-го класу поступив у Сквирське ВПУ і здобув професію «тракторист-машиніст». Працював на різних підприємствах.

16 липня 2015 року був мобілізований до лав Збройних сил України та скерований у військову частину № А 7075 у Дворічанському районі Харківської області на посаду майстра бортових радіоелектронних комплексів і електронних обчислювальних машин. У жовтні 2016 року звільнився і працював на різних підприємствах.

26 лютого 2022 року у зв’язку із загальною мобілізацією продовжив захищати Батьківщину в складі військової частини А7337. Неодноразово був поранений. Та після лікування повертався у стрій і продовжував боронити Україну.

У Тростянці попрощалися з захисником України Петром Дмитровичем Дубком, який пішов з життя 16 липня 2025 року.

Народився Петро Дмитрович 17 квітня 1968 року, виріс у великій, дружній родині. Після навчання у Тростянецькій школі №2 та Ольгопільському ПТУ №35 працював у сільському господарстві, у ветлікарні водієм.

У березні 2022 року Петро став на захист рідної землі. Служив у складі 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка. Пройшов пекло бойових дій на Донеччині, зазнав поранення. Попри все, не зламався — продовжив службу у Голованівському ТЦК та СП, залишаючись відданим справі захисту України.

Помер у місті Кропивницький внаслідок гострої ішемічної хвороби серця.

У Краснопілці провели в останню дорогу свого захисника Сергія Анатолійовича Палія.

Сергій Анатолійович народився 18 червня 1986 року на Луганщині. Там зростав, там здобув освіту, звідти пішов на службу в армію. Але всі подальші свої роки після недовгого проживання у Києві повʼязав з Вінниччиною, а саме з Михайлівкою.

Патріот, доброволець з перших днів повномасштабного вторгнення, мужній воїн, котрий пройшов найзапекліші бої на Луганщині, Донеччині та в Запорізькій області. Разом з побратимами виконував надважливі завдання на найгарячіших ділянках фронтів. Після поранень і кількох контузій, попри важкий фізичний та психологічний стан, він знову повертався у стрій, до своїх побратимів. За мужність і героїзм під час захисту держави командування частини удостоїло старшого солдата Палія кількох нагород і подяк.

Його цінували «Вовки да Вінчі», адже посада водія-старшого навідника мінометного взводу покладала на воїна величезну відповідальність і вимагала неабиякого рівня підготовки.

Помер при виконанні бойового завдання 14.07.2025 року в районі населеного пункту Камʼянське Запорізької області.

У Війтівці Бершадської громади провели в останню путь захисника-героя, 51-річного Василя Петровича Плаксія.

Народився Василь Петрович 8 січня 1973 року.

Солдат був призваний на військову службу у квітні 2022 року та віддано служив у лавах ЗСУ в/ч А4689.

З грудня 2024 року Василь Плаксій вважався зниклим безвісти… І лише нещодавно, внаслідок офіційної ідентифікації, стало відомо, що військовослужбовець загинув 15.12.2024 року поблизу населеного пункту Кругленьке Курської області, виконуючи бойове завдання.

У Носівцях Кунківської громади попрощалися із загиблим воїном Олександром Мамренком.

6 червня 2025 року у Слов’янську Донецької області під час бою у солдата в/ч В 0693 Олександра Миколайовича Мамренка стався серцевий напад.

33 дні герой був у стані коми, 33 дні надії та сподівання, що він виживе, але 9 липня серце Олександр Мамренко зупинилось….

Помер солдат у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону міста Одеса.

Під час виконання бойового завдання зі стримування збройної агресії російської федерації віддав своє життя за свободу і майбутнє України Булич Назар Миколайович, 2002 року народження, солдат, розвідник-сапер розвідувальної групи, житель с. Сеферівка.

Його серце перестало битися 20 грудня 2024 року в боях на території Донецької області. Назар вважався зниклим безвісти. Надія жевріла у серцях близьких, та, на жаль, вона згасла разом із тінню підтвердженої звістки.

Знову біль і важкі втрати у Могилів-Подільській громаді.

13 липня 2025 року під час виконання бойового завдання по захисту Батьківщини на Донеччині, внаслідок отриманих поранень помер солдат ЗСУ – Негай Руслан Олександрович, 1984 року народження.

14 липня 2025, захищаючи державний суверенітет і територіальну цілісність України, під час виконання бойового завдання у Луганській області, загинув могилівчанин, старший солдат ЗСУ  Рольський Олександр Євгенович, 1997 року народження.

Козятинську громаду сколихнула страшна звістка…

У бою з ворогом загинув Петросюк Олександр Юрійович, 24 липня 1991 р.н.

Олександр Юрійович закінчив Козятинську школу № 1. Вступив до Київського електромеханічного технікуму. Після закінчення працював за кордоном та на будівництві.

11 січня 2025 року був призваний до лав ЗСУ та проходив навчання у Житомирській області.

14 липня 2025 року в районі ведення бойових дій біля населеного пункту Нова Січ Сумської області солдат Олександр Петросюк загинув.

Захисника поховали кладовищі в с.Козятин на Алеї слави.

У Козятинській громаді попрощалися із захисником Бицюком Василем Дмитровичем, 1975 р.н.

Проживав Василь Дмитрович у с.Кордишівка.

«На щиті» повернувся Папков Микола Анатолійович, 04.01.1992 р.н., старший солдат

Микола Анатолійович житель с.Малий Митник (Великомитницький старостинський округ Хмільницької міської ради), вважався зниклим безвісти з 15.12.2024.

Військовослужбовця поховали на кладовищі села Великий Митник.

Трагічний день для Крижопільської громади.

У селище Крижопіль повернувся «на щиті» військовослужбовець – Сапливий Сергій Сергійович, 1 червня 1991 року народження.

Солдат Сапливий Сергій Сергійович служив водієм-електриком відділення УБп АК взводу Бп АК загону Сп П.

14 липня 2025 року під час виконання бойового завдання із стримування збройної агресії російської федерації, в районі ведення бойових дій біля населеного пункту Нова Січ Сумського району Сумської області наш Герой-захисник прийняв свій останній бій.

Життя молодого воїна обірвалось внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

18 липня 2025 року в Піщанській громаді оголошено днем жалоби. В селище Рудниця приїхав кортеж із тілом померлого Тимчика Дмитра Петровича, 14 жовтня 1989 року народження.

Солдат Тимчик Дмитро Петрович був призваний третім відділом Тульчинського РТЦК і СП у липні 2024 року, служив кулеметником 2 відділення охорони взводу охорони роти забезпечення батальйону забезпечення.

16 липня 2025 року в КНП «Кодимська міська лікарня» зупинилось серце Героя  внаслідок отриманих тілесних травм. У медичний заклад наш захисник був направлений у результаті дорожньо-транспортної пригоди.

У російсько-українській війні ми втратили вірного сина України – Білякова Віталія Володимировича, 18 квітня 1996 року народження, уродженця села Вишківці Брацлавської громади.

Призваний на військову службу по мобілізації у січні 2024 року, старший солдат Біляков Віталій Володимирович служив водієм-електриком взводу радіоелектронної розвідки у складі розвідувальної роти.

13 липня 2025 року в Київському міському центрі нефрології та діалізу серце Героя зупинилося.

«На щиті» повернувся на малу батьківщину Косолапов Віталій Леонідович, 10 березня 1978 року народження, житель села Гарячківка Городківської громади.

Призваний на військову службу за мобілізацією у жовтні 2023 року другим відділом Тульчинського РТЦК та СП, старший солдат Косолапов Віталій Леонідович служив навідником механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону.

Із 2З лютого 2024 року вважався зниклим безвісти. Жевріла надія у родини. Проте, на превеликий жаль, вона не справдилась. Факт загибелі підтверджено.

Під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області Герой-захисник прийняв свій останній бій.

Тульчинська громада попрощалася із загиблим захисником Русланом Ткачуком, сержантом Збройних сил України, жителем села Зарічне.

Життя Руслана Володимировича обірвалося 11 липня 2025 року поблизу населеного пункту Приліпка Чугуївського району Харківської області під час виконання бойового завдання.

Руслан Ткачук народився 24 липня 1975 року у селі Зарічне. Тут пройшли його дитинство і юність. Після навчання у Вінницькому ВПУ здобув професію будівельника і все своє життя чесно трудився, був справжнім майстром своєї справи. З грудня 2022 року Руслан став до лав Збройних сил України та боронив рідну землю у складі стрілецького підрозділу.

«На щиті» у Теплицьку громаду повернувся молодший сержант Андрій Миколайович Войцеховський, який загинув 5 липня 2025 року.

Андрій Миколайович народився 29 квітня 1976 року у місті Мелітополь у сім’ї, де всі працювали на заводах. Дитинство і юність пройшли теж у Мелітополі. Там здобув і професію помічника-машиніста залізничних колій. У 1994 році призваний на строкову службу. У 1995 році переїхав до м. Енергодар, там Андрій працював на заводі по виробництву нестандартного обладнання для ядерних відходів. Одружився. Разом із дружиною виховували двох донечок.

Війна для Андрія розпочалась у 2014 році. Тоді він був мобілізований до лав ЗСУ для захисту своєї Батьківщини. Він пройшов всі гарячі точки Пісків, Авдіївки, Маріуполя та втримував Бахмутський рубіж.

Із початку повномасштабного вторгнення служив на посаді старшого навідника протитанкового взводу роти вогневої підтримки у складі 23 окремого мотопіхотного батальйону “Хортиця”.

Андрій неодноразово був поранений, але після відновлень без вагань повертався у бойовий стрій і продовжував боронити свою землю. Завжди сумлінно виконував накази і бойові завдання, за що був нагороджений відповідними відзнаками і нагородами. Поховали Андрія у селі М’якохід.

14 липня 2025 року трагічно загинув житель села Лука-Мелешківська, захисник України Родін Олексій Миколайович, 8.09.1988 р.н.

Стрижавська громада у скорботі.

Втратили захисника з Мізяківських Хуторів Віктора Івацка.

Віктор народився 18 травня 1978 року в Мізяківських Хуторах. З 1984 року навчався у місцевій школі до 9 класу.

У 18-річному віці Віктор вступив до лав армії, проходив службу у десантно-штурмових військах у Придністров’ї. Військова дисципліна, витримка та побратимство назавжди стали невід’ємною частиною його характеру.

Після завершення строкової служби довгий час працював у рідному селі в лісовому господарстві. Згодом долучився до благоустрою міста Вінниці, працюючи в комунальному підприємстві «Вінницязеленбуд».

3 листопада 2023 року Віктор Івацко добровільно став на захист України, служивши стрільцем-зенітником 5 зенітного кулеметного відділення 3 зенітного кулеметного взводу зенітної кулеметної роти військової частини А 4920 у складі 645-го Окремого зенітного кулеметного батальйону Збройних сил України. За проявлену мужність, патріотизм і самовідданість у виконанні бойових завдань був нагороджений медаллю «Учасник бойових дій».

14 липня серце захисника зупинилося назавжди.

Барська громада попрощалася із воїном.

19 липня 2025 року у лікарні м. Дніпро від важких бойових травм, отриманих напередодні, перестало битися серце захисника України — молодшого сержанта Фурмана Олега Анатолійовича, 1980 р. н., уродженця села Міжлісся.

Із 2020 року він служив у лавах Збройних сил України, був оператором безпілотних авіаційних комплексів у складі 2 механізованого батальйону.