Дмитро Ткачук
У Свято-Георгіївському храмі в Хмельницькому відбулося прощання з Героєм Дмитром Ткачуком, який загинув 18 липня на Донеччині, виконуючи бойове завдання в складі 10-ї окремої гірськоштурмової бригади “Едельвейс”.
Дмитро Ткачук народився і все своє життя прожив у Хмельницькому. Мав економічну освіту, проте справжньою пристрастю чоловіка були автомобілі. Він працював автослюсарем, захоплювався машинами, а згодом став далекобійником.
«Останній рік Діма працював за кордоном, хотів світ побачити… Дуже любив машини. І загинув за кермом», — каже Олександр, двоюрідний брат Дмитра.
Із початком повномасштабної війни Дмитро повернувся з-за кордону за власним бажанням. Попри стан здоров’я, він сам пішов до військкомату.
Спочатку Дмитро служив у піхоті, а згодом став водієм у бойовому підрозділі. Служив у 10-ій окремій гірськоштурмовій бригаді “Едельвейс”.
Героя поховали на Алеї слави. У Дмитра Ткачука залишилися дружина, дві доньки та сестра.
Йому навіки залишиться 35…
Дмитро Гороховський
16 липня 2025 року, поблизу населеного пункту Шахове Покровського району Донецької області, виконуючи бойове завдання, загинув Дмитро Гороховський, позивний «Малий», 2003 року народження, оператор безпілотних літальних апаратів.
Дмитро народився у селі Мацьківці Хмельницького району. З перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став до лав захисників України. Спочатку служив мінометником, а згодом опанував фах оператора БПЛА. Тривалий час ніс службу у складі 86 батальйону 106 бригади територіальної оборони Хмельницької області. На час загибелі проходив службу в 1-му окремому штурмовому полку імені Дмитра Коцюбайла.
За короткий час Дмитро став одним із найрезультативніших операторів ударних дронів у підрозділі. Він здійснив тисячі бойових вильотів, вразив сотні ворожих цілей. Його точність, відповідальність і професіоналізм врятували не одне життя побратимів.
Побратими у своїх дописах зазначають, що Дмитро був найкращим серед них. У свої молоді роки він встиг зробити більше, ніж багато хто за життя.
Йому було лише 22 роки.
Сергій Лук’янчук
В Ізяславській міській раді сповістили про загибель бійця, який майже рік вважався зниклим безвісти. Сергію Лук’янчуку було 44 роки. Він проживав у селі Припутні Білівського старостинського округу. Служив молодшим сержантом. Після одного із боїв Сергій не повернувся. Його голос востаннє почули рідні 5 серпня 2024 року.
Після результатів ДНК-експертизи підтверджено: того самого дня, виконуючи бойове завдання, Сергій загинув.
Життя Героя обірвалось на Донеччині. Без батька залишився син.
Дмитро Пилип’юк
Сумна звістка сколихнула Теофіпольську громаду. Стало відомо, що у запеклих боях на Вовчанському напрямку Харківської області загинув воїн Дмитро Пилип’юк.
Дмитро народився 24 грудня 1993 року в селі Поляхова. Навчався у Поляхівському ліцеї. Згодом переїхав на Тернопільщину, де й оселився разом із родиною.
У бою з окупантами Дмитро Пилипʼюк загинув 4 липня 2025 року. Йому було 31.
Володимир Іщак
Волочиська громада прощалася з Героєм Володимиром Іщаком. Володимир Валерійович народився 10 березня 1981 року в селі Копачівка. Згодом родина переїхала до Волочиська.
«У 2003 році Володимир створив щасливу сім’ю з дружиною Ольгою. У їхньому домі панували любов і злагода, а з народженням трьох донечок – Вікторії, Каріни та Ангеліни – життя наповнилося світлом і теплом. Володимир працював на Волочиському заводі «Мотор Січ», ЗАТ «Волочиськ Метиз», приватному підприємстві «Транс-Авто-Д», – розповідають про Героя у міській раді.
У червні 2023 року Володимира мобілізували до лав Збройних сил України. Його бойовий шлях пролягав через Запорізький і Донецький напрямки.
5 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині його життя обірвалося. Рік і 10 місяців рідні чекали на звістку. Але війна забрала його назавжди…
Володимир Скочко
Дунаєвеччина прощалися з Володимиром Скочком. Життя воїна обірвалося 9 липня 2025 року поблизу населеного пункту Володимирівка на Донеччині внаслідок ворожого авіаудару. Він виконував бойове завдання як сапер інженерно-саперного відділення.
Володимир Скочко народився 9 травня 1984 року в Дунаївцях. Навчався у школі №3, любив спорт.
«Служив як радист і сапер, а згодом – як захисник українського Донбасу. Пройшов важкі бойові шляхи у зоні АТО у 2015–2016 та 2019–2020 роках. Після повномасштабного вторгнення знову добровільно став на захист рідної землі. Володимир завжди підтримував побратимів, надихав їх своєю стійкістю», – розповідають про Героя у міській раді.
Володимиру Скочку був 41 рік…
Олег Гудіч
На Красилівщині в Антонінах прощалися із загиблим захисником України – солдатом Олегом Гудічем, 1977 року народження.
Олег проходив службу у складі Збройних сил України механізованого батальйону однієї з військових частин. Його життя трагічно обірвалося 12 липня 2025 року в Донецькій області.
Олега Гудіча поховали на кладовищі в селищі Антоніни.
Віталій Яцюк
Мешканці Хмельницького провели в останню земну дорогу добровольця Віталія Яцюка, серце якого не витримало останнього бою.
У перші дні повномасштабного вторгнення захисник добровольцем доєднався до лав Збройних сил України. Служив у лавах 86-го батальйону тероборони.
«Віталик був мужнім і хоробрим воїном. Завжди виконував усі накази командирів. Ніс службу відповідально», – розповів побратим воїна Володимир.
Навіки серце Героя зупинилося 13 липня 2025 року. Вічний спочинок Віталій Яцюк знайшов на Алеї Героїв.
Воїну назавжди залишилось 39 років.
Сергій Баць
У Хмельницькому провели в останню дорогу захисника Сергія Баця, який загинув майже три роки тому, однак лише нещодавно вдалося ідентифікувати особу військового за допомогою ДНК-експертизи.
Сергій у перші дні повномасштабного вторгнення добровольцем доєднався до війська. Служив у складі 21-го окремого мотопіхотного батальйону «Сармат».
Загинув Герой 10 листопада 2022 року. Воїну навіки залишиться 42…
Поховали Сергія Баця на Алеї слави.
Сергій Маліновський
Славутська громада провела в останню земну дорогу захисника Сергія Маліновського. Воїн народився 21 лютого 1969 року в Славуті. Після закінчення школи вступив до Національного університету водного господарства та природокористування, але вже після першого семестру зрозумів, що це не його, та вирушив до Кам’янця-Подільського, де вступив до військово-інженерного командного училища.
У січні 1992 року Сергій Маліновський склав присягу на вірність українському народові.
«Служив по всій Україні: у Криму, Болграді Одеської області, в Бахмуті на Донеччині. Ніс службу в аеромобільних військах, був воїном-десантником. У 2002 році, маючи звання майора Збройних сил України, змушений був звільнитися за станом здоров’я.
У 2015 році захисник повернувся до війська. Став помічником начальника інженерної служби, а в 2018 році займався розмінуванням Краматорська.
«З початком повномасштабного вторгнення він неодноразово звертався до військкоматів. Йому відмовляли – стан здоров’я не дозволяв. Але він не здався. І таки добився мобілізації. Служив у складі військової частини А 7351, у силах підтримки, на посаді начальника інженерної служби на Донецькому напрямку», – розповіли у Славутській міській раді.
Воїн боронив країну в районі Покровська. Неодноразово був контужений та поранений, але щоразу повертався у стрій.
Серце захисника Сергія Маліновського передчасно зупинилося 10 липня 2025 року. Воїну навіки залишиться 56…
Юрій Левицький
Вовковинецька громада попрощалися із загиблим захисником Юрієм Левицьким, який загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Часів Яр, що на Донеччині.
Захисник народився 26 липня 2002 року в селі Городище. У 2023 році Юрій добровольцем доєднався до лав Збройних сил України. Під час служби евакуював побратимів на Херсонщині.
Захисник зник безвісти 9 липня під час виконання бойового завдання на Донеччині, в результаті мінометного обстрілу.
За два дні, 11 липня, побратими знайшли тіло Героя у зоні бойових дій та евакуювали. Захиснику навіки залишиться 22.
Дмитро Маринич
Трагічна звістка прийшла у Полонську громаду. Експертиза підтвердила загибель Героя Дмитра Маринича, який вважався безвісти зниклим понад два роки.
Дмитро Маринич обороняв Україну в складі гірськоштурмового відділення гірськоштурмової роти. Мав звання старший сержант і був командиром бойової машини. Воїн вважався зниклим безвісти з лютого 2023 року. Нещодавно підтвердилося, що його життя тоді обірвалося поблизу населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області.
Герою назавжди залишилось 41. Вічний спочинок Володимир Маринич знайшов на Алеї Героїв.
Євген Ткач
У Шепетівську громаду «на щиті» повернувся Герой Євген Ткач. Він загинув 1 липня під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку. Про це повідомили у Шепетівській міській раді.
Євген Ткач народився 25 жовтня 1984 року. Після закінчення школи навчався на факультеті іноземних мов у Рівненському інституті водного господарства. Хлопець з дитинства писав вірші, вивчав англійську, самостійно опанував німецьку, міг вільно спілкуватися обома, збирався вчителювати. Утім, вишу закінчити не вдалось.
Зі студентської аудиторії Євген потрапив на військову службу, де півтора роки служив у технічному обслуговуванні літаків. Після проходження служби влаштувався у рідному місті столяром.
На захист країни Євген став у 2014 році. Він воював на Донеччині.
У 2016 році доєднався до добровольчого батальйону «Аратта». Після півторарічної служби повернувся у цивільне життя й мешкав у столиці.
За спогадами рідних, Євген був чуйною та доброю людиною, вірним другом, який завжди готовий прийти на допомогу. З часів АТО мав мрію – видати збірку власних віршів.
23 лютого 2025 року Євгена знову мобілізували. Він виконував бойові завдання на лінії зіткнення у Сумській області. Був кулеметником. Життя воїна обірвалося внаслідок поранень, несумісних з життям. Йому назавжди залишилось 40.
