Князі-мученики Борис і Гліб (у хрещенні Роман і Давид) — молодші сини рівноапостольного князя Володимира Великого. Вони стали першими канонізованими київськими святими, прославившись як невинні страстотерпці.
Після смерті Володимира київський престол самовільно захопив його син Святополк, прозваний у народі Окаянним. Щоб утвердити владу, він задумав убити братів.
Борис, дізнавшись про смерть батька, не став боротися за владу: «Якщо помер мій батько, нехай брат буде мені замість нього». Коли князь молився на березі річки Альти, найманці Святополка поранили його списами, а дорогою до Києва добили мечем.
Гліба Святополк підступно викликав до Києва й також наказав убити на річці Смядині. Так у 1015 році загинули святі брати. Їх поховали у Вишгороді в храмі святого Василія Великого.
Згодом Святополк загинув у війні з Ярославом Мудрим, який вшанував пам’ять братів. На їхню честь збудували церкву, митрополит Іоан написав службу. Борис і Гліб прославилися як перші київські святі, приклад християнського смирення й братолюбства.
В ризниці Свято-Вознесенського чоловічого монастиря зберігаються унікальні святині – часточки святих мощей Бориса і Гліба.
