Передчасна смерть сина надломила її

Хто не знав легендарний дует волонтерів — 95-річну маму Олену та її доньку Ніну Владимирець… Про них писали й ми не раз, і знімали фільми провідні ЗМІ світу.

Дуже приємними і неймовірними були факти – коли неходяча мати Олена та її донька, до речі, також інвалід дитинства, восени та взимку виготовляли величезну кількість окопних свічок для наших воїнів на фронт, а влітку заготовляли для них консервацію і сушню, приїхавши у рідну хату, що залишилась у селі.

Тоді до хати поважної волонтерки Олени сходились з паличками її подруги. Допомагали хто чим міг і хто як міг. Ніна Владимирець не один рік доглядала за мамою і забирала її до Вінниці зимувати. Тому і говорили, і волонтерили під вмілим керівництвом доньки. Хто не знає цю волонтерку – Ніну Владимирець? Її цілеспрямованості,  діловому підходу, моральності та неймовірній працездатності можна позаздрити!

Але останній місяць приніс у домівку пані Ніни велике подвійне горе. 19 червня, місяць тому, вся Вінниця обговорювала трагедію, що сталась на очах сотень перехожих. З кабіни вантажного авто, що везло виробничий вантаж, просто на вулиці вийшов водій. Йому стало зле. На жаль, лікарі, що підоспіли на допомогу, фіксували раптову смерть. Пізніше зазначили — зупинилось серце…

А невдовзі виявилось, що це був рідний брат Ніни Владимирець – Володимир. Згас прямо на роботі. Пані Ніна тоді була вбита горем. Як же так? І що вона скаже хворій мамі?

Можна багато розповідати, як волонтерка Олена з донькою перенесли цей несподіваний похорон, бо що є страшнішим, як поховати власну дитину? Брата?

І тут допомогли небайдужі люди — подарували пані Олені інвалідний візок. Бо виявилось, що так самовіддано допомагаючи воїнам, жінки забули про себе…

Це допомогло матері попрощатись із сином.

Як і передбачав багато хто з родини, мати Олена не витримала такого страшного удару.

Днями вона відійшла у Вічність до сина.

– Ще не пройшло і 40 днів, як пішов від нас Володимир. І ось знову страшна звістка, — ділиться волонтерка.

Олена Владимирець разом із донькою Ніною були нашими постійними читачами.

Ми були друзями. Так буде і надалі. Вічна пам’ять про пані Олену вже увіковічена на сторінках і сайті «33-го». І спогади про цю неймовірну, добру, мудру, людяну українку житимуть не лише в архіві, але й наших серцях.

Тепер вже не буде дуету матері та доньки. Але Ніна Владимирець запевняє, що і надалі буде невтомно допомагати воїнам.

– Бо хто, як не ми? – запитує вона.

– У мене є я, Господь Бог, ЗСУ і Україна!

І ми справимось! – запевняє вона.

Висловлюємо співчуття. Розділяємо біль втрати.

Пригадую останнє інтерв’ю із цією подільською Мадонною. Так я подумки назвала її.

Жінка, пенсіонерка з мінімальною пенсією, сільська трудівниця, що прожила важке життя, рано втратила чоловіка, без орденів і медалей, могла багато за що озлобитись на країну, людей, розчаруватись через несправедливість. А вона сяяла внутрішньою добротою і мудрістю. Жінка мала велике серце і скільки могла робила добрі справи для людей. А яких дітей виховала. Чого варта ця наша невгамовна і відома волонтерка Ніна!

І саме про таких, а не з купленою чи пролобійованою славою кажуть: на таких жінках тримається земля.

Отож, пані Олено, з іншими праведниками тримайте тепер небо!

Тетяна Редько