Вінницька громада попрощалася із полеглим Захисником В’ячеславом Єфременюком.
Молодший сержант Вячеслав Єфременюк із перших днів повномасштабної війни захищав Україну у складі 120-ї бригади ТрО. Командир стрілецького відділення, поранений під Ізюмом і Бахмутом, неодноразово повертався на передову.
Загинув 17 жовтня 2024 року поблизу міста Гірник Покровського району Донецької області.
Народився 12 серпня 1982 року, мешкав у селі Вінницькі Хутори. Працював за спеціальністю у підприємствах «Шляхбуд» та «Струм». Разом із дружиною виховував доньку і сина. Побратими згадують його як тактичного, відповідального командира, а рідні — як добру і щиру людину, яка все робила з любов’ю.
Вінниця попрощалася із воїнами Андрієм Татуйком та Олександром Філоненком.
Андрій Татуйко народився 9 травня 1977 року у Вінниці. Навчався у 32 школі, у Вінницькому національному технічному університеті. Працював у торговельній сфері.
Чоловік добровольцем вступив у лави ЗСУ й боронив Україну з 2017 року у зоні АТО/ООС. Повномасштабне вторгнення зустрів на найгарячішій ділянці фронту. На посаді хіміка взводу радіаційної, хімічної, біологічної розвідки роти воював у складі 56 окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. На заводі Ілліча воїн потрапив у полон. Перебував у російській неволі два роки: спочатку була Оленівка, далі — Вязьма.
24 січня 2024 Андрій разом з побратимами під час чергового обміну мав повернутися додому. Втім, того дня російський Іл-76, на борту якого летіли українські військові, зазнав авіакатастрофи. Андрію навічно залишилося 47 років.
Олександр Філоненко народився 14 січня 1982 року у Вінниці. Навчався у 31 школі та професійно-технічному училищі №4.
З перших днів повномасштабного вторгнення разом із колегами по добровольчому об’єднанню доставляв автівки, медикаменти, харчі та інші необхідні речі на різні напрямки фронту: Покровський, Харківський, Запорізький. Звідти також вивозив тіла загиблих та евакуйовував поранених бійців, надавав домедичну допомогу.
З осені 2024 року Олександр на псевдо Філ воював у 120 окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. Був водієм-електриком, стрільцем взводу.
Помер 43-річний воїн 27 липня 2025.
Гніванська громада у жалобі.
Своє життя за Батьківщину віддав Володимир Дахновський, який понад рік вважався безвісти зниклим.
Народився Володимир Петрович 2 серпня 1975 року в місті Ростов-на-Дону. Навчався у вінницькій школі, згодом — в інтернаті. Після закінчення навчання одразу розпочав трудову діяльність у будівельній сфері. Проживав у Гнівані.
На війну пішов добровольцем. Служив на Херсонському та Донецькому напрямках. Пережив контузії, отримав тяжке поранення, після операції та реабілітації у Дніпрі повернувся до свого підрозділу.
Стрілець, помічник гранатометника 1-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти військової частини А4862 Володимир Дахновський загинув 25 травня 2024 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Красногорівка Покровського району Донецької області.
Володимир був нагороджений грамотами та нагрудним знаком від своєї частини за сумлінне виконання обов’язків.
Погребищенська громада зустріла воїна, який трагічно пішов із життя 19 липня 2025 року.
Жителі Погребищенської громади зустріли солдата 150-ї окремої механізованої бригади Котляра Ігоря Миколайовича, призваного за мобілізацією 19 січня 2024 року. З воїном Ігорем Котлярем попрощалися у селах Старостинці та Гопчиця Погребищенської громади.
Котляр Ігор Миколайович народився 13 травня 1984 року в селі Гопчиця. Потім сім`я переїхала у м. Погребище. Навчався у Погребищенській ЗОШ І-ІІІ ст. №2. Після закінчення 9-го класу вступив у Зозівське ПТУ. Потім працював на різних підприємствах.
19 січня 2024 року був мобілізований до лав Збройних сил України та скерований у військову частину А 1890. Був направлений на підготовку до військової служби в умовах війни у Польщу. Після підготовки продовжив боронити Батьківщину солдатом у 150-тій окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних сил України.
На Оратівщину «на щиті» повернувся захисник Федорук Петро Анатолійович із с.Кожанка.
Підтвердився факт загибелі Федорука Петра Анатолійовича, 1987 року народження, жителя с. Кожанка, який зник безвісти під час бойових дій біля населеного пункту Терни Донецької області у грудні 2023 року.
Йому було 37 років. Він був мужнім воїном, вірним побратимом та другом.
Барська громада втратила свого захисника, майора Сергія Васильовича Яворського, 1991 року народження, заступника командира батальйону забезпечення військової частини А0549.
Сергій віддав своє життя службі Україні. Він щодня ніс важку відповідальність за побратимів, за свою землю, за наше мирне небо. І його серце не витримало… 1 серпня 2025 року він пішов із життя на рідній Вінниччині.
Жмеринка попрощалася із Вадимом Калеником, життя якого обірвалося 27 липня 2025 року поблизу н.п. Предтечине Донецької області.
Вадим Каленик народився у Жмеринці. Навчався у Жмеринському ліцеї №2, випускник Гніванського професійного училища. Останнім часом проживав у столиці.
Його історія – це історія батьківської любові та самопожертви.
Коли син Вадима, Максим, вирішив піти на війну добровольцем, Вадим не став його відмовляти. Вони разом вирушили до ТЦК, маючи спільне бажання — служити в одному підрозділі, щоб бути поруч. Однак доля розпорядилася інакше, і їх розподілили до різних частин.
Вадим тричі брав участь у бойових діях. На жаль, з останнього завдання він не повернувся. Військових обстріляли з ворожого дрона на Донеччині.
Жителі Шаргородської громади зустріли «на щиті» захисника України, жителя міста Шаргород, Нарольського Віталія Миколайовича, 03.06.1975 року народження.
Солдат Віталій Нарольський ніс службу в лавах ЗСУ на посаді гранатометника штурмового спеціалізованого відділення.
На жаль, 29 липня 2025 року, під час виконання обов’язків військової служби, завдань, пов’язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, Віталій Миколайович загинув.
Його останній бій відбувся поблизу населеного пункту Муравка Донецької області.
Хмільницька громада у скорботі зустріла «на щиті» своїх героїв.
Під час штурмових дій біля н.п. Гірник Покровського району Донецької області
30 вересня 2024 року загинув Тищенко Володимир Борисович, 30.11.1970 р.н., солдат, с. Великий Митник (вважався зниклим безвісти).
У село Великий Митник «на щиті» повернувся Захаров Іван Сергійович, 17.06.1973 р.н., старший солдат, який загинув 29 липня 2025 року під час виконання бойового завдання із стримування військової агресії російської федерації в районі н.п. Родинське Покровського району Донецької області.
У місто Хмільник «на щиті» повернувся Хміль Василь Васильович, 28.03.1976 р.н.
20 липня 2025 року під час евакуаційно-ротаційних заходів на річці Дніпро в районі Національного природного парку «Нижньодніпровський» Херсонської області при виконанні бойових завдань у складі 1 батальйону берегової охорони в/ч А7053 загинув старший сержант Василь Хміль.
Вапнярська громада у печалі.
28 липня 2025 року підтвердився факт загибелі Бодоріна Дениса Сергійовича, 25 квітня 1985 року народження.
Солдат Бодорін Денис Сергійович служив водієм 1 відділення 2 мінометного взводу 4 мінометної батареї 2 механізованого батальйону.
Виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Малая Локня Суджанського району Курської області російської федерації наш Герой-захисник зник безвісти.
Із 10 листопада 2024 року в родині жили надія і віра. Проте, на превеликий жаль, підтвердився факт загибелі.
Трагічна новина для Крижопільської громади.
Під час виконання бойового завдання, в результаті артилерійського обстрілу противника, загинув Нестеренко Олександр Олександрович, 12 лютого 1992 року народження.
Призваний на військову службу за мобілізацією Тульчинським РТЦК та СП, солдат Олександр Нестеренко служив сапером інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу танкового батальйону.
Останній бій Героя відбувся 26 липня 2025 року в районі населеного пункту Костянтинівка Краматорського району Донецької області.
Загинув молодший сержант з Могилів-Подільського району Ігор Костецький.
Воїн тривалий час вважався зниклим безвісти.
Однак тепер підтверджено загибель молодшого сержанта – Костецького Ігоря Леонідовича, 27.08.1969 р.н., жителя села Конева, який тривалий час вважався зниклим безвісти.
28 березня 2024 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Первомайське Покровського району Донецької області, виявивши стійкість та мужність у бою за Батьківщину, Герой загинув.
На війні загинув воїн із Козятинської громади, солдат Микола Єдинач.
28 липня на Донеччині, відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув житель селища Бродецьке Глуховецької територіальної громади солдат Єдинач Микола Олександрович.
Призваний на військову службу за контрактом до лав Збройних сил України в липні 2023 року. Воїну назавжди 26 років…
На фронті загинув хоробрий воїн – Роман Попенко.
33-річний Роман Пипенко був жителем Гайсина. Працював головним агрономом ТОВ “Ободівка-Агро”. На фронт пішов з перших днів повномасштабного вторгнення. Загинув військовий 29 липня 2025.
На війні загинув герой із Копайгородської громади Іван Макодзей.
“На щиті” повернувся 20-річний Іван Макодзей. Мужній воїн став на захист України, втім, 18 липня загинув біля населеного пункту Новомихайлівка Донецької області.
Тульчинська громада втратила солдата Палія Сергія Дмитровича, жителя села Подільське.
Сергій Дмитрович народився 28 квітня 1979 року у селі Подільське Тульчинської територіальної громади. Навчався у Суворовській загальноосвітній школі І-ІІІ ст., сьогодні це Подільський ліцей №1, де і закінчив 9 класів, здобувши загальну середню освіту. У 1998 році закінчив Верхівський сільськогосподарський технікум за спеціальністю агроном.
Певний час працював у ПСП «Мрія» бригадиром. Довгий час працював за кордоном.
З початком повномасштабного вторгнення 25 лютого 2022 року пішов служити добровольцем. Проходив військову службу водієм групи забезпечення заходів цивільно-військового співробітництва роти матеріального забезпечення.
Проявляв високу громадянську позицію і патріотизм.
Незважаючи на проблеми зі здоров’ям та поранення, Сергій йшов на передові позиції.
31 липня 2025 року під час виконання обов’язків військової служби Сергій Палій загинув.
