Вона перенесла неймовірні катування. Її вбили за дні до обміну. Бо боялись, що  розповість. І навіть органи видалили не віддаючи тіло місяці.

У Михайлівському соборі пройшла панахида за загиблою журналісткою, відбувається прощання з Вікторією на Майдані Незалежності та поховання на Байковому кладовищі у Києві.

Прощання організовують колеги Вікторії з кількох редакцій, із якими вона співпрацювала.

Forbidden Stories взялася дослідити обставини перебування журналістки в російському полоні. А також продовжила її роботу над історіями українських “потойбічних в’язнів”. За приблизними оцінками, йдеться про понад 16 000 цивільних осіб, яких утримують на тимчасово окупованих територіях України та в Російській Федерації.

Протягом шести місяців тривав глибокий аналіз документів, свідчень і судових матеріалів. До розслідування долучилися 13 міжнародних медіа, зокрема Forbidden Stories, The Guardian, The Washington Post, Le Monde, Die Zeit, Der Spiegel, ZDF, Paper Trail Media, IStories, France 24, “Українська правда”, DerStandart.

Це міжнародне розслідування не лише відновлює голос журналістки Вікторії Рощиної – воно проливає світло на одну з найтемніших сторінок російсько-української війни, вимагаючи справедливості та відповідальності за злочини, скоєні проти цивільного населення.

Вікторія Рощина, наша колега, фрілансерка УП та ще кількох українських видань, зникла на окупованій частині України в серпні 2023 року.

Відтоді її батько разом із адвокатами, українські журналісти та правозахисники намагалися дізнатися бодай якусь інформацію про її місце перебування та умови утримання. Лише в квітні 2024 року Росія офіційно підтвердила, що Вікторія перебуває в полоні.

Наступний лист від російської сторони Володимир Рощин отримав торік 10 жовтня. У ньому родину Вікторії повідомляли, що вона померла. Жодних подробиць або обставин смерті російська сторона не надавала.

“Це був для мене як удар… Мені важко про це говорити. Я не очікував такого… Тим більше балакали, вже налаштувалися зустрічати, а тут тобі таке!” – розповідає батько Вікторії в розмові з журналістами  проєкту.

Жодна російська структура не надала інформацію, що трапилось з Вікою, де її утримують, чи можна вірити тому листу, і якщо так, то де документи, що засвідчують її смерть і вказують на причини смерті, – розповідає він. – Весь цей час мене підтримує моя сім’я, ми молимося за Віку і віримо…

Володимир показує у своєму телефоні лист, який отримав 8 лютого цього року від Апарату уповноваженої з прав людини в Російській Федерації Тетяни Москалькової.

“Вопрос установления местонахождения В. В. Рощиной не оставляем без внимания, проинформируем о его решении”, – йдеться в документі.

14 лютого 2025 року, за шість днів після того, як батько Вікторії отримав цього листа від російського омбудсмена, Росія передасть українській стороні тіла 757 загиблих захисників.

Серед них і тіло під номером 757, яке було позначено в документах російської сторони як “невстановлена особа чоловічої статі” і містило єдину незрозумілу позначку: СПАС.

Під час першого огляду патологоанатоми встановили, що це тіло жінки. Експертиза, яку провели слідчі Офісу генерального прокурора, виявила співпадіння з ДНК журналістки Вікторії Рощиної на 99%.

“Через стан тіла і його муміфікацію, за результатами судово-медичної експертизи, встановити причини смерті не вдалося”, – повідомив журналістам начальник Департаменту війни Офісу генпрокурора Юрій Бєлоусов.

Батьки журналістки звернулися з проханням провести додаткову експертизу, оскільки мають сумніви в її достовірності.

За словами Бєлоусова, на тілі жертви були виявлені численні ознаки катування та жорстокого поводження, зокрема садна та крововиливи на різних частинах тіла, зламане ребро. Також експерти побачили можливі ознаки застосування електроструму.

“Тілесні ушкодження були спричинені за життя. Тому висока ймовірність, що до неї (Вікторії Рощиної – УП) застосовувалось катування”, – каже Бєлоусов.

Слідча група, яка проводить розслідування, підтвердила нашому проєкту, що тіло привезли в Україну з ознаками розтину, який робили на території Росії. Також проєкту “Вікторія” від своїх співрозмовників в силових відомствах вдалося дізнатися, що деякі внутрішні органи були відсутні. Зокрема головний мозок, очні яблука, а також частина трахеї.

Міжнародний експерт-патологоанатом, до якого ми звернулися, вважає, що відсутність цих органів могла приховати той факт, що смерть настала внаслідок удушення або задушення.

Як нам вдалося дізнатися, абревіатура СПАС може вказувати на “офіційну причину смерті”, встановлену російською стороною, і означає буквально наступне: суммарное поражение артерий сердца (з рос. – сумарне ураження артерій серця).

Офіційне розслідування триває. Можливо, воно проллє світло на умови утримання Вікторії та дозволить ідентифікувати росіян, причетних до катувань нашої колеги.

За час повномасштабного вторгнення Вікторія Рощина здійснила щонайменше чотири поїздки на окуповані території.

Розповідати про умови життя українців в окупації вона вважала своєю місією та обов’язком. Вікторія продовжила це робити і після першого полону, куди потрапила в березні 2022 року поблизу Бердянська. Тоді співробітники ФСБ утримували журналістку 11 днів і примусили записати відео, в якому вона відмовлялася від будь-яких претензій до російської сторони.

Вже після звільнення, незважаючи на вмовляння колег, Вікторія продовжила свою роботу в російській окупації. Вона розповідала про те, як проходили референдуми в окупованому Мелітополі та Маріуполі, разом із українцями провела 14 днів у пункті перетину у Василівці, намагаючись вибратися на підконтрольні українські території.

вдалося встановити, що Вікторія вирушила в поїздку на окуповані території 24 липня. Вночі 25 числа вона перетнула кордон у пункті Угринів – Долгобичув.

Далі її шлях пролягав Латвією до Росії через прикордонний контроль Лудонка, звідки вона доїхала до окупованого росіянами Мелітополя. Там журналістка планувала зібрати матеріал про поневолених українців у тюрмах окупантів. У Мелітополі Вікторія опинилася 26 липня. Востаннє на зв’язок із редакторами УП вона виходила 28 липня, не повідомивши, де саме перебуває.

“Наскільки мені відомо, Віка зупинилась в Енергодарі. Вона знайшла там квартиру і мала в ній якийсь час жити. Але потім пішла по своїх справах. Від свідка (жінки, яка перебувала з Вікторією в одній камері) відомо, що перед тим, як її затримали, над нею пролетів дрон. Після цього під’їхала машина і затримала Віку”, – розповідає батько.

Співкамерниця Вікторії в Таганрозі розповіла, що в Енергодарі її утримували у відділку поліції на проспекті Будівельників, 17.

У цьому місці росіяни облаштували катівню. Ми поспілкувалися з двома людьми, котрих теж утримували за цією адресою в 2022 та 2023 роках. Їх обох жорстоко били та катували струмом.

Сергій (ім’я змінене на прохання співрозмовника) опинявся з мішком на голові у приміщенні поліції Енергодара тричі.

Сексуальне насильство з боку ФСБ – не рідкість. Опитані цивільні, що пережили полон, розповідають, що їм часто погрожували зґвалтуванням або примушували до одностатевих контактів.

Під час першої зустрічі з ФСБшниками, пригадує Сергій, його змушували зґвалтувати товариша, коли той впав знесилений від побиттів, а після відмови продовжили бити їх обох з іще більшою силою.

Пізніше цей же сценарій повторився, однак вже з іншим чоловіком.

“Одного разу закинули до мене в камеру хлопця, років 16–17 максимум. З нього зірвали штани, закинули його і кричать: “В**би его!”. Я їм кажу: “Ви що, *нулись?”. А вони мені: “Давай, работай, бл”. Я відмовився. Вони побили нас обох і хлопця від мене забрали потім. Таке враження, що в них якась фіксація на цьому”, – розказує Сергій.

Після кількох днів у відділку поліції Енергодара Вікторію перевозять до окупованого Мелітополя. Нам вдалося встановити, що Віку, найімовірніше, утримували “на гаражах”.

Йдеться про неофіційну тюрму-катівню, яку росіяни облаштували після окупації міста. Це кілька приміщень, які розташовані неподалік автовокзалу, в промисловій зоні міста. До російського вторгнення тут розміщувалися кілька підприємств, зокрема елеватор. А з весни 2022 року окупанти почали привозити сюди полонених українців.

Там також страшно бʼють і катують жертв.

У Мелітополі наша колега Вікторія Рощина пробула до кінця 2023 року. На початку 2024-го разом із кількома іншими полоненими її перемістили в СІЗО № 2 Таганрога.

Офіційне підтвердження, що Вікторія перебуває в полоні, прийшло від росіян лише в квітні 2024-го. При цьому вони не зазначали, де саме її утримують.

Батько журналістки звертався до Міжнародного комітету Червоного хреста. Ті підтвердили, що Вікторія в полоні, однак доступу до неї не було. Жодних офіційних звинувачень російська сторона їй не висунула.

Таких ув’язнених правозахисники називають полоненими зі статусом incommunicado – через те, що Росія утримує їх без офіційних звинувачень, вони позбавлені можливості листуватися з близькими, вони не можуть мати адвоката і найголовніше – таку людину не можна “порахувати”.

“Офіційна пенітенціарна система Росії і сама не знає, скільки в них перебуває цивільних заручників, оскільки велика частина людей утримується в неофіційних катівнях без жодного обліку та передачі інформації в офіційні установи. У такому статусі incommunicado люди, перебуваючи в катівнях на окупованих територіях чи в Росії, фактично опиняються сам на сам, будучи повністю не захищеними від жорстокого поводження та катувань, які витримують далеко не всі”, – розповідає правозахисниця Людмила Янкіна.

У травні минулого року один зі свідків, з якими поговорили журналісти нашого проєкту, підтвердив, що бачив Вікторію в СІЗО № 2 Таганрога. Це місце можна назвати одним із найстрашніших для українських полонених. Зі слів звільнених ми знаємо, що в цей ізолятор не пускали ані адвокатів, ані міжнародні організації.

“Свідок (яка бачила Вікторію в Таганрозі) мені розповідала, що там годували гнилою картоплею. І свідок перші 3 місяці ту їжу не їла. Бо їсти її було неможливо. Але потім вона почала їсти все підряд, аби вижити. Віка теж не могла це їсти. Від недоїдання вона почала швидко худнути. Свідок розповідала, що в якийсь момент охоронці змушували Віку їсти”, – розповів батько Рощиної в інтерв’ю журналістам.

Він припускає, що Вікторія пішла на це свідомо: щоб змусити росіян або звільнити її, або перевести із СІЗО до лікарні, де можна було б отримати допомогу.

Як розповіла співкамерниця Віки, влітку 2024-го журналістку таки вивезли до лікарні, оскільки вона настільки ослабла, що їй було важко ходити самотужки. Батько нашої колеги з’ясував, що до палати Вікторії приставили озброєну охорону.

Як саме її лікували, які діагнози поставили – невідомо. Та після кількох тижнів у лікарні Вікторію знову повернули до СІЗО Таганрога. Проте цього разу – в одиночну камеру, щоби тримати окремо від інших полонених.

“Прийшла лікар, оглянула її, потім її госпіталізували, незрозуміло куди. Назад вона приїхала з “метеликом” на руці, прокапали її і змушували їсти”, – розповідає ще один свідок у Таганрозькому СІЗО,

джерел у Головному управлінні розвідки та серед російських перемовників, що беруть участь в обмінах цивільними і військовими полоненими, ми знаємо, що Вікторію мали обміняти у вересні 2024-го. Однак, на жаль, цього так і не сталося.

Чому саме, так і не вдалося дізнатися. Нам відомо, що 8 вересня Рощину вивели з камери і готували до довгої подорожі назад в Україну. Полонений у Таганрозі, з яким нам вдалося поспілкуватися, був одним із останніх, хто бачив її живою.

“Ми попросили дівчину з камери допомогти їй спуститися. З її допомогою вона спустилася. Після цього прийшов охоронець і сказав, що журналістка так і не потрапила на обмін. Він додав: “Вона сама винна в цьому””, – розповів журналістам свідок.

Наші співрозмовники в українській розвідці ще в жовтні минулого року розповіли, що Вікторія померла під час етапування.

Історія Вікторії Рощиної не поодинока. Більшість українців у СІЗО Таганрога – військові. Проте росіяни тримають там і частину українських цивільних. Умови утримання для обох категорій полонених однакові.

Єлизавета, колишня військова, на момент повномасштабного вторгнення цивільна, яка провела рік і 8 місяців у різних тюрмах у Росії, також була в Таганрозі.

Жінка намагалася виїхати з окупованої Луганщини, однак росіяни зупинили її на одному з блокпостів і відправили до фільтраційного табору, а звідти – до СІЗО № 2 у Таганрозі. Нібито через те, що вона не зізналася росіянам, що служила у війську.

Під час “прийому” її роздягнули і знімали на камеру з усіх боків, а потім видали одяг: нічну сорочку, яка була схожа на шмату для миття підлоги, білизну зі слідами від попередніх господарів, менші на кілька розмірів штани, величезну шапку і куртку.

“Готуйся, ми покажемо тобі всі принади життя”, – заявили працівники СІЗО.