– Перебуваючи у складі так званої 5-ї окремої мотострілецької бригади, він брав участь у бойових діях проти сил АТО в районі Донецького аеропорту. Також зловмисник залучався до нагляду за військовополоненими та знущався над ними. Згодом бойовик вирішив покинути лави бандугруповання, — кажуть у прес-службі спецслужби. — За оперативною інформацією, колишній учасник незаконних збройних формувань періодично їздив до РФ з метою отримання громадянства країни-агресора. Затриманому оголошено про підозру в скоєнні злочину та обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Тривають невідкладні слідчі дії.

Ця інформація викликала у соцмережах неабиякий резонанс. Затриманий чоловік, 37-річний Олександр Орел, родом із села Біла Ямпільського району. Земляки по-різному відреагували на інцидент. Одні засуджують, інші переконані, що Сашко не винен і його підставили. Нам вдалось відшукати його рідних та почути їхню версію події.

– Після розлучення із дружиною Оксаною син у 2005 році поїхав на заробітки до Москви. Але там його особисте життя не склалось, у колишньої жінки також. Тому через вісім років вони знову зійшлись, і Оксана перебралась до Росії, — каже мама затриманого Марія Олександрівна. — Там працювала продавцем, Сашко — на євровікнах. Двоє доньок мешкали біля сватів у Гальжбіївці. Подружжя якнайчастіше навідувало дітей, забирали їх на літні канікули, перед тим оформивши усі відповідні дозволи та документи. В 2016 році Саша та Оксана переїхали на роботу до Санкт-Петербурга. Господар забезпечив їх житлом, морально було легше й через те, що неподалік працював і наш сват. Але наприкінці минулого року, коли подружжя приїхало погостювати на Ямпільщину, старша донечка Яна попросила їх більше не їхати до Росії. Мовляв, вона закінчує дев’ять класів, мріє вступати в Києві й хоче, аби поряд були батьки. Ситуацію ускладнювало те, що молодша дівчинка потребує операції на серці, вона — інвалід з дитинства через порок серця. То ж навесні цього року Саша та Оксана переїхали у Київ.

Син влаштувався в охоронну фірму, і його призначили старшим зміни. Досвід у нього був, бо свого часу служив кілька років у столичній міліції та був охоронником ювелірної фірми у Москві. На новій роботі серед підлеглих сина був атовець. Я не знаю, що між ними було, проте невістка не раз скаржилась, що чоловіки не могли знайти між собою спільної мови, це злило мого сина. Мовляв, колишні бійці не хотіли підкорятись Олександру, неналежним чином виконували свої обов’язки, а відповідав за це мій син. Говорили хлопці, що мають на це право, бо стільки пережили. Знаєте, я їх розумію, бо немає нічого страшнішого, ніж війна. Та ми самі всією вулицею пекли «персики» і продавали, аби зібрані кошти передати солдатам. Допомагали чим могли нашим воїнам. Батько наш теж патріот, зареєстрований у козацтві. Хоча на даний момент вже шість років як він сліпий і хворіє на цукровий діабет…

За словами рідних Олександра, 6 червня він разом із дітьми гостював у сватів у Гальжбіївці. Раптом дзвінок із невідомого номера та прохання забрати передачу на «Новій пошті». Та не встиг чоловік вийти на вулицю, як його повалили на землю співробітники СБУ. Усе це, кажуть, було на очах дітей та за присутності двох понятих із Ямполя.

– Ми з дочкою негайно виїхали на місце. Сашко був весь у пилюці, коліна здерті. Його притиснули до машини. Силовики спочатку нічого не хотіли пояснювати і просили не заважати проведенню слідчих дій. Через це донька змушена була викликати поліцію. Коли ж на Сашка одягнули кайданки, СБУшники взялись проводити обшук. Відбувалось це у Гальжбіївці та Білій. Передивились фотоальбоми, забрали дитячий нетбук та мобільні телефони. Але георгіївських стрічок, значків «ДНР», зброї чи обмундирування не знайшли.

Вже під час засідання Печерського районного суду ми дізнались шокуючі подробиці цієї справи. Адже у залі з’явився свідок та розповів, що він атовець і вони працювали разом із моїм сином, — додає Марія Орел. — Начебто під час п’яного застілля Олександр хизувався, що був у «ДНР» при штабі. Це й змусило демобілізованого, який воював за Україну та втратив там товаришів, звернутись до вінницького СБУ. Хоча, за його словами, мій син як людина був порядним та добрим.

Крім того, судді на засіданні заслухали і двох чоловіків із Маріуполя, які представились військовополоненими. Один із них точно не міг сказати, що це мій Саша над ним знущався. Але казав, що був у штабі боєць зі сторони ворога із позивним Орел. Інший заявив, що мій син замахнувся на нього прикладом і кричав «укроп». Усі події начебто мали місце в 2014-2015 роках у Краматорську. Проте жодного фото чи відео як доказ не надали. В результаті Олександру обрали міру запобіжного заходу тримання під вартою на два місяці. Нині він у Лук’янівському СІЗО…

Сім’я та сусіди обурені такими звинуваченнями і готові навіть пройти детектор брехні.

– Олександр ніколи не був у Луганській та Донецькій областях. Ми просили митну службу знайти всю інформацію щодо перетину кордону моїм сином. Але там кажуть, що то не докази. Бо заїхати на частину окупованої бойовиками Донеччини він міг із Ростова. Також до уваги не взяли квитки, які зберігає родина, та щоденник онучки, яка записувала туди все, що відбувалось із родиною. Не вірю, що мій син міг на таке піти. І хіба після такого він би спокійно повернувся додому?

А якщо би хотів втекти, то поряд Дністер і його можна переплисти самому. Та й дивує те, що пройшло стільки часу і про цю історію заговорили тепер. Навпаки, Сашко ніколи не казав про наміри служити. А під час розмови вітався словами «Слава Україні». Постійно читаю вашу газету, і в минулих номерах ви порушували схожі теми. Тож я не дивуюсь, що таке придумали на мою дитину. Єдина помилка мого сина — що напився і, можливо, перед чоловіками хотів похизуватись про видумані геройства. Можливо, товаришів обурило й те, що він був довго у Росії на заробітках. Та хіба він винен? Від безгрошів’я поїхав туди… Тепер йому загрожує від 8 до 15 років тюрми. Як нам жити далі — не знаємо.

Валентина Лісова