Інтерв’ю з доктором Олександром Григоровичем Овсянюком — лікарем, який повертає до життя

— Олександре Григоровичу, чому Ви погодилися допомогти цій дівчині?

— У 1988 році вінницька районна газета «Колгоспна зоря» писала, як я допоміг у схожій ситуації школярці Лесі. Коли мені розповіли про Маргариту, я згадав той випадок і зрозумів: потрібно діяти. Це був дивовижний збіг обставин — адже вона, як і Леся, повністю втратила голос.

— Що з нею сталося?

— Її звати Маргарита. На іспиті вона витягнула квиток, якого боялася найбільше. Обличчя зблідло, почався тремор… І в одну мить голос зник. Повністю. Не могла вимовити навіть «м-м-м». Мова вимкнулася, як рубильник. Батьки в паніці за три дні обійшли психологів, психіатрів, психотерапевтів, логопедів. Але дівчинка сиділа, дивилася в одну точку і мовчала. Наче душа закрилася зсередини.

— Що Ви зробили на прийомі?

— Я нікого не розпитував про іспит. Моє завдання — знайти той глибинний страх, який її замкнув. Зняти переляк. М’яко, без тиску. Виставити внутрішній захист, щоб психіка більше не була пробита.

— І що сталося далі?

— Спершу вона заплакала — по-справжньому. Потім, ледь чутно, промовила: «Я не боюся…». Перший звук був, як у новонародженої дитини: «А». Перше слово — «Мама». Перше речення — «Я не боюся». І після цих слів голос повернувся. Спокійна, впевнена мова , без заїкання. І сама вона — знову жива.

— Як відреагували рідні? Сльози радості. Мама — з вдячністю, тато — в шоці. А чому втрата голосу могла статися так раптово?

— Бо це був не просто стрес і не квиток на іспиті. У її дитинстві був алкоголізм батька, сварки, непередбачуваність. Дитина жила в постійному очікуванні біди. На іспиті тіло «згадало» той старий захист — замовкнути, сховатися, не привертати уваги. Страх і напруга накопичувалися давно, а іспит став лише останньою краплею — спусковим гачком.

— Ви часто стикаєтеся з подібними випадками?

— Дуже часто. Останнім часом усе частіше на вулицях можна зустріти собак без намордників, ошийників. Починають заїкатись дорослі: “Собака в минулому – а переляк залишився”.

Алкоголізм одного члена сім’ї вражає всіх. Це не лише логоневрози. Дружина може роками жити у стані напруження, що призводить до панічних атак, серцевих і алергічних проблем. А жіноча істерика — це взагалі жах. І навіть якщо залежний вилікувався, хронічний невроз близьких може стати причиною його зриву.

— Що робить Ваша методика у таких випадках?

— Я не лише нарколог, але ще і психотерапевт з тридцятирічним досвідом. Про це навіть в 90-х було написано і сказано не мало, в центральних ЗМІ. Досвід не зникає!

Алкоголізм однієї людини – це, як мінімум, невроз для всієї родини. Допомоги потребують всі. Ми повертаємо пам’ять норми, внутрішню стійкість і гармонію у відносинах. Швидко знімаємо переляк, навіюємо спокій і ставимо захист.

— Що Ви порадите колишнім пацієнтам?

— Не бійтесь! Звертайтесь! Розберемось! Стрес прилітає несподівано або вповзає непомітно, наче змій. Алкогольна зараза не вирішує жодної проблеми, але може стати проблемою Nº 1. Та від рабства не звільняються тимчасово і поступово. Нове життя – це «Свобода без кода!». І це моя порада абсолютно всім. Мирного вам неба та єднання з найвищим «Я».

Інтерв’ю провів Святослав Нагорний