В Україні дозволили трансплантацію органів. 255 нардепів проголосували «за» законопроект, який узаконює пересадку органів померлої людини, якщо вона надала попередньо на це згоду. Голова Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради Ольга Богомолець наголошує, що це обов’язкова презумпція закону. Дані про згоду або незгоду про посмертне донорство будуть внесені до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації. У медичних закладах створять спеціалізовані відділення трансплантології за міжнародними стандартами та етичні комітети, які засвідчуватимуть волевиявлення реципієнта.

Закон передбачає чимало заборон. Одна з них стосується дітей-сиріт. У них, а також невстановлених та недієздатних осіб після смерті не дозволяється вилучати органи для трансплантації.

Законотворці сподіваються, що завдяки новоутвореній інформаційній системі суттєво побільшає донорів в Україні і буде менша потреба шукати їх за кордоном для врятування життя. Нині щороку гине в середньому 10 тисяч українців через ненадану донорську допомогу.

Прийнятий в Україні законопроект неоднозначно сприйняли вінничани. Багато хто вважає, що це не на часі, бо в Україні війна, соціальне зубожіння населення й в таких умовах обов’язково буде торгівля органами. Навіть знайдуться люди, які забажають продати свою нирку чи інший орган, щоб купити житло, заплатити за лікування чи навчання дитини.

Багато віруючих вінничан взагалі принципові у цьому питанні.

– Одне серце не може битися у християнинові і мусульманинові, а тим більше в іудеєві, — переконує віруюча Галина. — Гарантії немає, кому пересадять орган, бо ж він буде у базі даних. Адже тіло людини прирівнюється до храму, про який треба дбати. Навіть в Євангелії написано: якщо ти чистий, то й очі твої чисті, а не такі, як у дохлої риби. А серце! Хіба можна пересадити серце комусь іншому, а тим більше бездушній людині від доброї або, навпаки, серце злочинця вкласти добропорядному юнакові? Невже не передається з органом ніяка інформація? Думаю, тут домінують гроші і ніякий це не гуманізм.

Своя думка у Людмили:

– Це дуже добре, що пересадка органів узаконена, адже одна людина, яка загинула, може врятувати п’ятьох хворих, — каже жінка. — Такою послугою можуть скористатися навіть не дуже багаті люди. Бо хто має гроші, ті їдуть за кордон, де давно є такий дозвіл. Я теж не проти, щоб після моєї смерті комусь послугували мої селезінка чи печінка. Все одно зогниють в землі.

А так думає Павло:

– Аби тільки це було добровільно, чесно, без зловживань. Але в наших умовах і в нашій державі навряд чи слід сподіватись, що саме так і буде — адже великі гроші крутяться в цій сфері і багато «сильних світу цього» втягнуті в цю справу. Як би там не було — я був би радий, якби після моєї смерті якісь мої органи врятували чи подовжили комусь життя.

Православна віра не забороняє трансплантацію органів за умови, якщо не будуть порушені біоетичні аспекти.

– Сучасна трансплантологія передбачає пересадку органів та тканин і дозволяє надати допомогу багатьом хворим, які до цього були приречені на неминучу смерть або важку інвалідність, — каже священик, настоятель храму св. Луки Кримського, професійний лікар о.Володимир Тютенко. – Питання тільки в тому, щоб це не перетворилось в таку комерціалізацію, при якій буде порушена етика забору органів у людини. З одного боку, повинна бути суспільна довіра до медиків, які констатують смерть людини, оскільки органи, які забирають, повинні бути живі та здорові, а з іншого боку – щоб не використовувалась економічна скрута для продажу своїх органів здоровими людьми задля виживання. Етично прийнятно, коли рідні віддають, наприклад, свою нирку для збереження життя своєї рідної людини, в якої повністю уражені нирки. Добре, що Закон про трансплантацію, який прийнятий, передбачає презумпцію незгоди — вилучення органа для трансплантації після смерті можливо тільки в разі письмової прижиттєвої згоди. Надіюсь, що це вбереже нас від «чорних» трансплантологів.