І кожна родина, разом із дітьми, навчаючи їх з дитинства, буде його вважати необхідними атрибутом свого життя. Кожне підприємство від маленької крамнички і великого концерну, не кажучи вже про державні установи та місцевого самоврядування. матиме за честь вивісили його не лише у свято – за вимогою. А щоденно. Ретельно доглядаючи та змінюючи, щоб не висів він пошарпаний, закинутий (і таке буває!). Щоб цей процес був за покликом душі кожного українця, власників, керівників та колективу,

Як все інше – необхідне і незмінне.

Особливо зараз, коли стікаюча кровʼю Україна так потребуєте уваги і підтримки!

А так…в силу своєї професії я знаю багато і багатьох.

Наші керівники держави, місцеві, партбоси, за невеликим виключенням, не мають такого бажання і такої звички! Такого невідʼємного пориву душі! Ну не мають!

Для показухи десь – так!

Але це ж видно!  Пройдіться навіть центральними вулицями своїх міст і сіл – побачите!

І це найперше підкреслює те,

що Україною за все існування правили ті, кому вона була не потрібна і хто її не впустив в душу і серце . А була вона їм

як дійна корова…

І ми таких вибирали, бо для більшості з нас це також не мало значення.

Тому й маємо цю війну і цю біду!

Пропоную кожному віднині зробити тест – хто любить Україну – вивішує її прапор. Щоденно!

І це буде найкраще свято для нашої рідної України!

В мене і сусідів прапор висить більше 20 років. І вони – підприємці чи пенсіонери.

А ось у колишнього голів, політиків, і навіть викладачів украінських вузів, шкіл я його не бачу.

Чому?

З Днем прапора!

Тетяна Редько