Києво-Печерська Лавра – колиска чернечого життя, заснована у 1051 році Антонієм і Феодосієм Печерськими. Її ченці своїми подвигами надихали наступні покоління на духовний шлях.

За свідченням Києво-Печерського Патерика, монастир утверджувався «сльозами, постом, молитвою і бдінням». За ігуменства Феодосія братія жила милостинею, а внутрішнє життя було впорядковане за Студійським статутом, який згодом перейняли інші монастирі Русі.

Ченці вирізнялися суворим аскетизмом: піст, нічні молитви, поклони, відмова від розкоші. У братії панували любов і взаємна турбота: старші навчали молодших, підтримували впалих у гріх.

Монастир жив милостинею, але й сам допомагав сиротам, убогим і в’язням. Феодосій збудував притулок для бідних і хворих.

Особливого поширення набуло самітництво. Багато ченців, похованих у Дальніх печерах, прославилися постом і молитвою, витримуючи спокуси завдяки глибокій вірі й терпінню.