У Вінниці попрощалися із двома захисниками України — Сергієм Шитовим та Віталієм Максимчуком.
Сергій Шитов мобілізувався цьогоріч і ніс службу на північних рубежах, де разом із побратимами облаштовував фортифікаційні споруди.
Згодом стан здоров’я військового різко погіршився, його госпіталізували. 28 серпня він помер у лікарні від гострої серцевої недостатності. Йому було 55 років.
Народився Сергій у Вінниці, здобув музичну освіту та працював керівником ансамблів. Грав на ударних, баяні та клавішних, писав музику. Згодом залишив мистецьку діяльність, щоб доглядати хворих батьків, працював оператором котельні.
Віталій Максимчук долучився до війська у березні 2022 року.
Служив у складі 70-ї окремої бригади підтримки та 21-ї окремої механізованої бригади. Виконував бойові завдання на Херсонщині, Миколаївщині, Донеччині та Сумщині. Загинув 14 грудня 2024 року на Курському напрямку. Йому було 50 років.
Народився у селі Василівка Іллінецького району, працював водієм тролейбуса у Вінниці, виховував сина та доньку дружини, мав двох онуків.
Ямпільська громада зустріла «на щиті» свого захисника.
Житель села Клембівка – Андрій Гаджук, 22.03.1993 р.н. – лейтенант, начальник другої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби другої прикордонної комендатури швидкого реагування.
Загинув 5 вересня 2025 року при веденні бойових дій поблизу населеного пункту Іволжанське Сумської області, гідно виконуючи свій обов’язок.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Андрієм Володькіним
Оборонець з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Служив старшим солдатом, стрільцем 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
Андрій Володькін народився 17 березня 1988 року у Вінниці. Після закінчення школи №35 проходив строкову службу у Військово-Морських силах ЗСУ. Працював на підприємствах міста та в енергопостачальній компанії.
29 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання під Херсоном Андрій отримав поранення і контузію. Через стан здоров’я він уже не міг тримати зброю, однак залишився у строю. Боєць долучився до інженерних військ, допомагав будувати укріплення для оборони та контрнаступальних дій.
22 серпня 2025 року серце воїна раптово зупинилося. Йому було 37 років.
Гайсинська громада сповістила про загибель жителя с. Губник, молодшого сержанта 144 окремої механізованої бригади Романа Івановича Стецька, 22.03.1976 р.н.
5 вересня 2025 року неподалік від населеного пункту Бучки Новгород-Сіверського району Чернігівської області захисник трагічно загинув, захищаючи кордони та територіальну цілісність України під час виконання бойового завдання.
Липовецька громада зустріла “на щиті” свого гідного сина.
Загинув мешканець с. Росоша Віктор Черватюк.
Черватюк Віктор Михайлович народився 7 грудня 1978 року у смт. Солоне на Дніпропетровщині. Закінчив 10 класів Солонянської школи, продовжив навчання у Солонянському професійному училищі, де здобув професію механізатора. Після закінчення навчання працював у Солонянській інкубаційній станції, згодом на будівельних роботах.
У 2015 році переїхав з сім’єю на постійне місце проживання у село Росоша, що на Липовеччині. Був добрим сином, надійним другом, турботливим чоловіком і батьком двох неповнолітніх дітей.
Мобілізований Вінницьким РТУК та СП 02.10.2024, служив у 9 окремій бригаді Сил безпілотних систем. Солдат, майстер – номер обслуги мінометного взводу окремого мотопіхотного батальйону, мужньо виконував свій військовий обов’язок.
Загинув Герой 18 листопала 2024 року, під час штурмових дій, у бою за свободу та незалежність нашої держави поблизу н.п. Пункіне Покровського р-ну Донецької обл.
Гайсинська громада отримала сповіщення про загибель мужнього захисника України – Володимира Максимця, 1977 року народження, жителя села Зятківці.
25 серпня 2025 року Володимир Петрович зустрів свій останній бій на Покровському напрямку у Донецькій області під час виконання бойового завдання.
Володимир народився 19.01.1977 року й виріс у селі Зятківці в родині господарів- трудівників. Закінчив місцеву сільську школу, потім навчався у Гайсинському ДОСААФ. Працював трактористом у місцевих господарствах. Із 2015 року по жовтень 2016 року проходив службу по захисту нашої країни від російських загарбників, служив у зоні АТО. Останнім часом працював у ГАЛ “Нафтохім” у селі Зятківці.
Після повномасштабного вторгнення мобілізований на службу в Національну гвардію України в жовтні 2023 року. Службу проходив на посаді старшого солдата, навідника-оператора 1-го відділення 1-го взводу оперативного призначення (на бронетранспортерах) 2-го батальйону оперативного призначення 1-го корпусу Національної гвардії України “Азов”.
Відданий військовій присязі загинув у бою 25.08.2025 року поблизу н.п. Світле Покровського району Донецької області, отримавши травми, несумісні з життям.
У Героя залишились дружина, син та дочка.
У Гайсині поховали Миколу Відомського, майора поліції полку спеціального призначення.
Командир взводу № 1 роти № 2 ППОП (с) ГУНП у м. Києві Микола Олегович Відомський зустрів свій останній бій 23.08.2025 року на Донеччині, отримавши травми, несумісні з життям.
Микола Олегович народився 22 травня 1984 року у місті Гайсин. Закінчив середню загальноосвітню школу №1. Вступив до київського спортивного коледжу, а згодом пройшов строкову військову службу. Після служби в Збройних силах України у 2005 році став у стрій органів внутрішніх справ (ОВС). Ніс службу у різних підрозділах столичної (міліції) поліції, зокрема у карному розшуці Печерського та Голосіївського районних управлінь.
У червні 2024 року Микола приєднався до полку поліції особливого призначення (стрілецький) ГУНП у місті Києві, продовживши виконувати бойові завдання в зоні бойових дій.
Перебуваючи на бойовій позиції на Донеччині, неподалік від населеного пункту Неліпівка, Микола Відомський отримав важкі поранення на полі бою внаслідок ворожого артилерійського обстрілу ворожими БПЛА, 23 серпня 2025 року, які, на жаль, виявилися несумісними з життям.
У захисника залишилися батьки, брат, дружина та дві донечки.
Трагічна звістка прийшла Могилів-Подільську громаду.
У бою за Україну загинув молодший сержант Пастущак Богдан Анатолійович, 1978 р.н.– бойовий медик взводу розвідки та коригування роти безпілотних авіаційних комплексів.
Вірний військовій присязі, Богдан Анатолійович мужньо виконував свій обов’язок, захищаючи незалежність і свободу України.
3 вересня 2025 року він загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині.
У Барську громаду в с. Антонівка «на щиті» повернувся мужній захисник Мамчур Олександр Іванович, 1982 р.н.
Земний шлях солдата Олександра Мамчура, стрільця-снайпера 2 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти в/ч А0212, обірвався 31 липня 2024 року під час запеклого бою із ворогом поблизу села Невське Сватівського району Луганщини.
Під час відпустки зупинилося серце сержанта Сергія Левашова з позивним «Дєд».
На 57 році життя раптово пішов у вічність жмеринчанин, залізничник, доброволець – Сергій Олександрович Левашов.
З перших днів повномасштабного вторгнення у 2022 році він став добровольцем і приєднався до прикордонної служби України. До цього Сергій понад півтора року служив у зоні АТО як гранатометник. Пройшов через найгарячіші напрямки.
Сергій Олександрович – випускник Жмеринського ліцею №5. Працював слюсарем з ремонту рухомого складу у ВД-2 міста Жмеринки. Разом із дружиною Інною виховали сина Олександра та опікувалися дітьми дружини.
За роки служби чоловік дуже рідко бував удома. І ось довгоочікувана відпустка на цілих 17 днів. Втім, довго побути в обіймах найрідніших чоловікові, на жаль, не судилося. 4 вересня серце мужнього воїна раптово перестало битися.
Знову сумна звістка прийшла у Могилів-Подільську громаду.
У бою за Україну загинув житель села Озаринці, майстер-сержант Соколовський Михайло Михайлович, 1974 р.н., водій десантно-штурмового відділення десантно-штурмової роти.
Вірний військовій присязі, Михайло мужньо виконував свій обов’язок, захищаючи незалежність і свободу України.
26 вересня 2024 року його життя обірвалося поблизу населеного пункту Цукурине Покровського району на Донеччині.
Довгий час він вважався зниклим безвісти. І ось тепер, на жаль, «на щиті» повернувся додому.
Трагічна звістка надійшла до Ямпільської громади.
Загинув уродженець Ямполя – Мінченко Віталій Анатолійович.
Народився Віталій Анатолійович 20 серпня 1982 в м.Ямполі. Навчався у загальноосвітній школі І-ІІІ ст. №2 м.Ямпіль, вступив до Сумського державного університету. Після навчання працював у Ямполі на приватному підприємстві. Згодом Віталій створив сім’ю і переїхав жити до Києва.
14 лютого 2023 року він був мобілізований до лав Збройних сил України Деснянським районним у м.Києві ТЦК. Проходив службу в 54-ій окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи, пізніше був переведений до 5-ї окремої штурмової бригади – елітного підрозділу, оснащеного переважно західними зразками озброєнь.
Полк був створений навесні 2022 року після російського вторгнення. Брав участь у боях під Лисичанськом, Сіверськом, Вуглегірськом, Майорським. Бригада у 2023 році воювала в Бахмуті та його околицях.
Сержант, майстер відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів однієї із військових частин, Віталій Мінченко загинув 31 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Костянтинівка Донецької області в результаті влучення ворожого fpv-дрона по автомобілю, під час виконання бойового завдання.
Підтвердився факт загибелі військовослужбовця з Павлівки Валентина Довгалюка.
Впродовж 14 місяців захисник вважався безвісти зниклим. 2 вересня 2025 року тіло військовослужбовця ідентифіковане й факт загибелі підтвердився.
Народився Валентин Довгалюк 21 грудня 1976 року у с.Павлівці. Після закінчення місцевої школи продовжив навчатися на тракториста в Гущинецькому ВПУ №32. Працював на Калинівському водоканалі, у місцевому господарстві. Перед початком повномасштабної війни працював грейдеристом на ТОВ «ГК «Автострада» у Вінниці.
До війська Валентина Довгалюка мобілізували у травні 2024 року, а в липні родина отримала сповіщення про його зникнення. Впродовж 14 місяців рідні жили надією про повернення Валентина, але, на жаль, дива не сталося.
У Героя залишилися мама, дружина, два сини, донька, брат і сестра. Старший син продовжує боронити рідну землю від загарбників. Бойовий шлях пройшов і молодший брат загиблого.
У місто Хмільник «на щиті» повернулися:
Котовський Олександр Вікторович, 07.10.1984 р.н., солдат, який загинув 9 вересня 2024 року біля населеного пункту Георгіївка Донецької області (вважався зниклим безвісти);
Овчінніков Андрій Геннадійович, 30.07.1983 р.н., солдат, м. Хмільник, який загинув 27 липня 2024 року біля населеного пункту Невельське Донецької області (вважався зниклим безвісти).
Томашпільська громада отримала підтвердження загибелі воїна-захисника, жителя с. Комаргород, Руслана Григоровича Копиченського, 15 вересня 1973 року народження. Він більше року вважався безвісти зниклим.
Молодший сержант Руслан Копиченський служив механіком-водієм танка танкового взводу танкової роти танкового батальйону.
18 березня 2024 року поблизу населеного пункту Красногорівка Донецької області Герой-захисник прийняв свій останній бій.
У військового залишилися дружина, донька, два сини та брат.
Йшов у пекельну борню безвідмовно, за народ, за його майбуття.
Трагічне сповіщення у Тульчинську громаду – про Мазура Сергія Миколайовича, 14 вересня 2002 року народження, жителя села Зарічне, надійшло з поля битви.
Молодший сержант Сергій Мазур служив командиром міномета 3 обслуги міномета 1 мінометного взводу 1 мінометної батареї 2 батальйону оперативного призначення військової частини Національної гвардії України.
30 липня 2025 року поблизу населеного пункту Дорожне Покровського району Донецької області, під час виконання бойового завдання, життєва зірка нашого Героя згасла.
Чергова болюча втрата для Шпиківської громади.
Сповіщення про загибель Ойнаса Михайла Сергійовича, 1995 року народження, надійшло в село Юрківка. Капітан 3 рангу Михайло Ойнас служив командиром команди водолазним спеціалістом 3 загону.
Михайло Сергійович став на військову службу у грудні 2014 року.
5 вересня 2025 року на території Новопавлівської громади Синельниківського району Дніпропетровської області захисник загинув.
Тульчинська громада в скорботі.
Загинув солдат Волосенко Роман Миколайович, житель села Улянівка Тульчинської громади.
Роман народився 26 вересня 1993 року.
Солдат Роман Волосенко служив сапером відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти.
Під час стримування збройної агресії російської федерації, 22 травня 2025 року, в районі бойових дій біля населеного пункту Серебрянка Донецької області, захисник прийняв свій останній бій.
