Микола Мазур
Після довгих місяців болючої невідомості додому «на щиті» повернувся житель села Голозубинці Дунаєвецької громади, механік-водій розрахунку самохідного артилерійського взводу самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону, старший сержант Микола Мазур, який визнаний загиблим 3 червня 2025 року біля населеного пункту Сіверськодонецьк Луганської області.
Микола був призваний на військову службу у серпні 2024 року.
Йому було 50 років. Ювілей свого життя він зустрів на позиції поруч із побратимами.
Віктор Паплюга
У Хмельницькому попрощалися із 46-річним захисником Віктором Паплюгою. Чоловік приєднався до лав ЗСУ у лютому 2022-го. 20 серпня 2025-го Віктор Паплюга, під час виконання бойового завдання, отримав кульове поранення у голову. Медики боролися за його життя до останнього, але він через 12 днів помер.
Віктор Паплюга народився 15 серпня 1979 року у селі Лугове Розсошанської тергромади Хмельницького району. Там закінчив школу, а після — переїхав у Хмельницький. Навчався у ВПУ №4, де здобув професію газозварювальника. Після й до моменту мобілізації працював за фахом у різних підприємствах міста.
Службу проходив у складі 3-ї штурмової бригади.
Віктор Паплюга помер 2 вересня 2025 року. Поховали захисника на Алеї слави.
Сергій Процик
У Старокостянтинівській громаді попрощалися із захисником України — солдатом Сергієм Проциком, 1974 року народження.
Сергій загинув 3 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області.
Воїна поховали на міському кладовищі Старокостянтинова.
Йому було 50 рік.
Юрій Спірідонов
У Шепетівці відбулося прощання з капітаном Юрієм Спірідоновим, життя якого обірвалося 3 вересня.
Юрій народився у Шепетівці, закінчив Хмельницьке вище артилерійське училище, пройшов війну в Афганістані. Після повернення додому продовжував службу, однак у 1990-х роках залишив армію. Оселившись у Хмельницькому, працював, займався підприємництвом. Згодом із родиною переїхав у Києві, де Юрій працював у сфері пасажирських перевезень.
У 2015 році родина повернулася до Шепетівки. Юрій знову став на захист держави: у 2017–2018 роках брав участь в обороні Горлівки, а у 2019-му підписав контракт із 24-ю окремою механізованою бригадою імені Короля Данила. Згодом через стан здоров’я був змушений залишити службу.
Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Юрій Миколайович без вагань став до лав 88-го батальйону територіальної оборони Шепетівки, де обіймав посаду командира мінометної батареї.
За сумлінну службу у грудні 2022 року Юрій Миколайович був нагороджений медаллю. 3 вересня 2025 року серце воїна перестало битися.
Андрій Задорожний
У Волочиську попрощалися з Андрієм Задорожним. Він народився у селі Богданівка, працював у Волочиську, виховував доньку.
Герой народився у селі Богданівка. Здобував освіту в Базалійському професійному ліцеї, де отримав фах електрозварювальника, а згодом навчався у Хмельницькому училищі за спеціальністю ремонт і обслуговування газопроводів. У 2000 році створив сім’ю, в якій невдовзі народилася донечка. У 2004 році родина переїхала до Волочиська. Він працював слюсарем у Волочиській філії ВАТ «Хмельницькгаз». Пізніше працював водієм у ЖЕКу, а згодом — у ТАД.
У 2023 році був мобілізований, служив у 33-й окремій механізованій бригаді, у складі інженерно-саперної роти. Брав участь у боях на Запорізькому, Херсонському та Харківському напрямках. Загинув 2 вересня 2025 року на Донеччині.
У Героя залишились батьки, дружина, донька, зять та онук.
Вадим Комар
Улашанівська громада на Шепетівщині провела в останню путь Вадима Комара, 2002 року народження. Із ним прощалися у селі Волиця.
Із перших днів повномасштабного вторгнення він брав участь у боях, зокрема за Бучу, проходив навчання у Великій Британії, служив у батальйоні «Донбас» та у складі бригади спецпризначення «Азов».
Останнім часом був оператором ударних безпілотних авіаційних комплексів 18-ї бригади Нацгвардії. Загинув 22 серпня 2025 року в бою поблизу Попасної.
Юрій Піщевський
У Полонному попрощалися із молодшим лейтенантом Юрієм Піщевським (11.09.1988 – 03.09.2025), жителем смт Миропіль. Воїн служив у лавах ЗСУ з 2014 року. 3 вересня, виконуючи бойове завдання у складі 10 ТВУЗ, Юрій героїчно віддав своє життя за свободу та незалежність України.
У захисника залишились дружина, маленький син, батько та сестри.
Поховали Героя на Алеї слави.
Михайло Назарук
У Старокостянтинові відбулося прощання з молодшим сержантом Михайлом Назаруком, 24.08.1986 року народження.
Боєць загинув 30 серпня 2025 року поблизу села Росішки Дніпропетровської області.
Поховали воїна на міському кладовищі.
Дмитро Чорний
У Хмельницькому попрощалися із воїном Дмитром Чорним. Він загинув 2 вересня під час виконання бойового завдання у Донецькій області. За кілька днів до того відзначав свої 35 років…
У цивільному житті Дмитро Чорний був провідником. Потім працював на підприємстві з виготовлення вікон.
У 2014 році Дмитро, виконуючи цивільні обов’язки, обслуговував рейс і потрапив у полон до окупантів. Десь тиждень він пробув у підвалі в російських найманців. Тоді вдалося його і його товариша з Донецька забрати.
Він там переніс дуже важкі тортури. Попри це все він продовжив роботу, пішов захищати Батьківщину.
На захист країни Дмитро Чорний став у лютому 2024 року. Він був сапером у 49-й окремій бригаді розгородження Сил підтримки ЗСУ. На Донецькому напрямку виконав останнє бойове завдання.
У Героя залишилися мати, дружина та дві донечки. Поховали Дмитра Чорного на Алеї слави.
Максим Шмирко
У Чемеровецькій громаді зустріли живим коридором 21-річного Героя Максима Шмирка. Він загинув у стрілецькому бою з окупантами поблизу населеного пункту Веселе Покровського району на Донеччині.
Максим Шмирко народився 16 лютого 2004 року в селі Сокиринці. У 2021 році закінчив школу та обрав шлях служіння Батьківщині – вступив до прикордонного вишу.
По завершенні навчання Максим за власним бажанням обрав для служби бойовий підрозділ і став заступником начальника третьої прикордонної застави у складі комендатури швидкого реагування. 1 вересня його життя обірвала війна…
Тарас Петренко
Скорботним днем став для мешканців Дунаєвецької тергромади – «на щиті» повернувся додому захисник Тарас Петренко. Його життя обірвалося 19 березня 2023 року.
Тарас Петренко народився 17 травня 1989 року у Дунаївцях. Здобув фах будівельника у Київському національному університеті будівництва та архітектури. У мирному житті працював у столиці, будував майбутнє для своєї родини, разом із дружиною Оленою виховував сина Данила.
11 січня 2023 року Тарас став до лав Збройних сил України. Пройшов підготовку у Великій Британії, після чого вирушив на передову. Був гранатометником другої аеромобільної роти аеромобільного батальйону. З 19 березня 2023 року вважався зниклим безвісти. Лише тепер стало відомо про його загибель у боях поблизу Мар’їнки Донецької області. Йому було лише 33 роки…
Михайло Почапський
У Шепетівці віддали останню шану захисникові Михайлу Почапському. Його життя обірвалося 31 серпня.
Михайло Почапський народився 13 жовтня 1980 року в селі Гулі, на Вінниччині. Після школи він пройшов строкову службу та вирішив пов’язати життя з військовою справою, вступивши до Васильківського коледжу Військово-повітряних сил. У 2002 році успішно закінчив навчання, а до 2004 року проходив службу в місті Броди. Згодом переїхав до Шепетівки.
22 травня 2024 року чоловіка мобілізували до лав Збройних сил України. Він служив на Запорізькому напрямку, де у грудні 2024 року отримав поранення. Після лікування повернувся у стрій. На новому місці служби — у військовій частині в Рівненській області — обіймав відповідальну посаду начальника групи зв’язку та кібербезпеки.
31 серпня 2025 року його серце зупинилося, обірвавши життя люблячого чоловіка, батька, сина та воїна.
Віталій Пасічник
У Славуті попрощалися із Героєм Віталієм Пасічником. Він загинув під час виконання бойового завдання 26 червня 2024 року.
Народився Віталій 26 грудня 1970 року у місті Славуті. Після школи проходив строкову службу. Понад 30 років працював на підприємстві «Геберіт керамік продакшн».
24 серпня 2023 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Був на посаді старшого стрільця-оператора. Разом з побратимами боролися проти ворога на Покровському напрямку.
У Героя залишилась дружина, двоє дітей і брат.
Геннадій Тарасевич
На Дунаєвеччині попрощалися із розвідником Геннадієм Тарасевичем. 26 серпня 2025 року в бою поблизу села Грузьке на Донеччині його життя обірвалося. Геннадію був 31 рік…
Захисник народився 27 червня 1994 року в селі Чечельник. Закінчив Балинське ВПУ, здобувши професію тракториста. Працював у місцевому комунальному підприємстві.
У травні 2023 року він став на захист країни, вступивши до лав ЗСУ. Герой загинув унаслідок ворожого авіаційного удару. Прощання із воїном відбулося у селі Січинці. Поховали його на місцевому кладовищі.
Олександр Давидов
У Кам’янці-Подільському попрощалися із захисником прапорщиком Олександром Давидовим, 1976 року народження.
Його шлях у Збройних силах України розпочався у 2018 році, служив за контрактом.
Він загинув у листопаді 2024 року, однак довгий час вважався зниклим безвісти. Лише нещодавно його тіло вдалося ідентифікувати завдяки ДНК-тесту.
Як стало відомо, 26 листопада 2024 року Герой загинув на Донецькому напрямку.
Сергій Лютаревич
На Кам’янеччині у селі Кам’янка провели в останню земну дорогу Сергія Лютаревича. Захисникові було лише 34 роки…
Сергій Лютаревич був оператором безпілотних літальних апаратів однієї з військових частин. Народився він 5 березня 1991року в селі Кам’янка. По закінченні школи вступив до Кам’янець-Подільського фахового коледжу харчової промисловості.
У січні 2025 року Сергій Лютаревич став до лав Збройних сил України. 23 серпня, виконуючи бойове завдання у районі населеного пункту Софіївка на Донеччині, Герой загинув…
Сергій Бочаров
Шепетівська громада провела в останню дорогу сержанта Сергія Бочарова.
Сергій Бочаров народився 7 липня 1974 року. Навчався у професійному ліцеї. Працював плиточником-облицювальником.
23 лютого 2024 року Сергій був мобілізований, служив сержантом, старшим стрільцем-вогнеметником. 26 серпня 2025 року воїн загинув, виконуючи бойове завдання.
Йому було 51 рік.
Сергій Поліщук
В Улашанівській громаді на Шепетівщині провели в останню земну дорогу солдата Сергія Поліщука.
Він народився 3 червня 1994 року в селі Бачманівка. Після навчання працював у Рівному, а потім повернувся у село, доглядав бабусю. 6 травня 2025 року був призваний до війська. 21 серпня загинув у бою поблизу села Полтавка Краматорського району Донецької області. Сергію було 31 рік.
Анатолій Дудок
У Чемеровецькій громаді відбулося прощання із жителем села Біла – Анатолієм Дудком, 27.06.1977 року народження.
Дудко Анатолій народився у селі Біла. Після закінчення школи навчався у Балинському ВПУ на механізатора. Далі служба в армії. Повернувшись у рідне село, пішов працювати різноробочим у лісництво. Одружився, народився син.
21.01.2024 року мобілізований до лав ЗСУ. Був сапером інженерно-саперного відділення. У вересні 2024 року отримано сповіщення, що Анатолій зник безвісти на Покровському напрямку.
28 серпня родина отримала підтвердження, що Анатолій Дудко загинув 06.09.2024 року поблизу населеного пункту Українськ Покровського району Донецької області.
Ілля Наумчук
У Красилові навколішки та живим коридором пам’яті провели в останню дорогу 20-річного солдата Іллю Наумчука.
Воїн, народжений у 2005 році, навчався Хмельницькому торговельно-економічному коледжі, працював на місцевих підприємствах. З юності готувався до військової служби, проходив вишколи, з квітня 2025 року служив у підрозділі «Азов». Загинув 28 серпня поблизу села Новоєгорівка Луганської області. Йому було лише 20 років.
Павло Лєбєдєв
У Свято-Георгіївському храмі попрощалися з Героєм Павлом Лєбєдєвим. Він загинув 31 серпня під час виконання бойового завдання на Чернігівщині.
Павло Лєбєдєв був родом з Дунаївців. Мешкав у Хмельницькому. У цивільному житті чоловік працював сантехніком.
Мобілізували Павла у грудні 2024 року. Він служив навідником-оператором у прикордонному загоні. Мав сержантське звання.
У Павла Лєбєдєва залишилися мати і дві сестри. Останній спочинок воїн знайшов на Алеї слави. Йому назавжди залишилось 43…
Іван Карпалюк
У Хмельницькому попрощалися з Героєм Іваном Карпалюком. Він служив кулеметником у 210-му окремому штурмовому полку.
Був у Німеччині на навчаннях. Потім потрапив у Донецьку область, де і загинув.
24 квітня 2024 року він зателефонував, що йде на завдання. До останнього вірили, що живий.
Вічний спочинок Герой знайшов на Алеї слави. Йому навіки залишиться 30.
Костянтин Кобеляцький
У Хмельницькому сьогодні попрощалися із загиблим захисником Костянтином Кобеляцьким, 1995 року народження. До війни працював кухарем. На початку повномасштабного вторгнення потрапив у полон у Херсоні через проукраїнську позицію. Там йому довелося пережити катування, голод і знущання. Він повернувся з окупації, та через пів місяця мобілізувався. На початку 2024 року служив командиром відділення у 128-ій гірськоштурмовій бригаді на Запорізькому напрямку. Загинув 30 березня 2025 року.
У військового залишилися семирічний син, батьки, двоє братів та сестра. Поховали Костянтина Кобеляцького на Алеї слави. Йому навіки залишиться 29.
Юрій Скрипник
Жителі Староушицької тергромади зустріли живим коридором Героя Юрія Скрипника. Воїн загинув 10 серпня, виконуючи бойове завдання у районі населеного пункту Верхньокам’янське Бахмутського району Донецької області.
Юрій Скрипник народився 23 серпня 1987 року в селищі Стара Ушиця. Після закінчення школи вступив до Кам’янець-Подільського індустріального коледжу, де здобув спеціальність «Монтаж і експлуатація електричного устаткування підприємств і цивільних споруд». Після закінчення навчання працював за фахом у Староушицькій районній лікарні.
Юрій Скрипник став на захист країни у 2022 році. Ніс службу у складі 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Був розвідником-радіотелефоністом.
Влітку 2023 року, під час боїв, Юрій отримав осколкове поранення, накривши собою товариша й врятувавши йому життя. Він неодноразово витягував поранених побратимів з поля бою, ризикуючи власним життям. 10 серпня виконав своє останнє бойове завдання.
За проявлену мужність і самопожертву він був нагороджений Відзнакою Президента.
Валентин Багінський
Славутська громада попрощалася із воїном Валентином Багінським, який після виснажливої боротьби з хворобою відійшов у вічність.
Валентин Багінський народився 2 січня 1978 року у місті Славуті. Після школи навчався у Шепетівському професійно-технічному училищі, освоївши професію газоелектрозварювальника.
Працював переважно з технікою, ремонтував машини, влаштувався на місцеве підприємство «Сан-Сервіс».
9 травня 2025 року Валентина мобілізували до лав Збройних сил України. Служив гранатометником.
22 серпня 2025 року внаслідок важкої хвороби його серце зупинилося у лікарні.
Олександр Романов
У Шепетівській громаді провели в останню земну дорогу воїна Олександра Романова. Його життя обірвалося 22 серпня, на 36-му році життя.
Олександр Романов народився 9 жовтня 1989 року в Шепетівці. Здобув фах електромонтера у Шепетівському професійному ліцеї. Працював на складі оптової торгівлі «Галатея».
У 2023 році чоловік став на захист країни. Навчався у Великій Британії, а після повернення служив у Чугуєві та Харкові. Виконував обов’язки такелажника взводу забезпечення, відповідав за продовольче, речове й технічне постачання.
Олександр Процюк
Зі скорботою і пошаною провели в останню путь у Деражнянській громаді воїна Олександра Процюка.
Захисник був родом з села Лозове. У війську мав сержантське звання. Його серце припинило битися 26 серпня.
