Вони пішли його молодшому брату, який воює у ворожій армії

Пилипівні пощастило з чоловіком. Ніхто на кутку навіть на чув, щоб вони сварилися. Познайомились в інституті. І так по життю пройшли, як пара наречених на весіллі. Все у них було краще, ніж у сусідів. Чоловік добре заробляв, а Пилипівна стала греблею для сімейних статків.

Виховали двох синочків. Хлопчики — «погодки» добре вчилися, займалися спортом з самого дитинства. Виросли два красені. Старший залишився біля батьків, а молодшого доля закинула до Росії ще задовго до війни.

Перший раз Пилипівна відчула, що потемніло в очах, коли старший син повідомив, що йде добровольцем до ЗСУ після того страшного 22 лютого 2022 року. Але то був подвійний удар для неї і для чоловіка, бо спілкування з молодшим сином стало геть холодним і жорстко обмеженим. «Да-да, ні-ні, давайте цю тему не будемо зачіпати…»

А старший пройшов найзапекліші бої на Пвдні України. Відбивали у ворога Миколаївщину та Херсонщину, потім підрозділ перекинули на Донбас. Молодий чоловік щодня дивився смерті в обличчя, як і всі штурмовики. І вона таки знайшла його десь під Бахмутом.

Чоловік Пилипівни першим дізнався про загибель старшого сина і не знав, як про це повідомити дружині. Боявся, що вона не зможе пережити, але для його серця ця звістка стала фатальною. Після похорону сина чоловік почав марніти і за місяць зліг. Пилипівна теж відчула, що ніби щось ударило в голову, але якось трималася.

Тим часом прийшла звістка про 15 мільйонів виплати за полеглого старшого сина. Батько тих грошей вже не побачив. І Пилипівну ті гроші вже не радували. Тоді їх ще видавали одразу всією сумою. З невісткою Пилипівна домовилась, що поділять порівну на трьох: по 5 мільйонів мамі, дружині та онуці.

З молодшим сином жінка продовжувала спілкуватися. Він казав, що працює інженером, часто буває у відрядженнях. Що діти і жінка живі-здорові. Але грошей не завжди вистачає, бо побрали великі кредити на будинок, дороге авто. Та Пилипівна відчувала, що син розповідає не все. Але ж він молодший, і вона йому завжди годила.

Хтось із сусідів якось сказав жінці, ніби дійшла чутка з Росії, що її молодший син не просто інженер. Ніби він серед тих, що запускають щодня по наших містах «шахеди» та ракети. Не вірила. Знову і знову набирала телефон сина, запитувала прямо, але у відповідь чула: «Мама, прости, я очень занят… Очень много дел.». Під час одного з таких дзвінків у жінки трапився другий інсульт.

Вона вже не вставала. Сказала невістці, що має одну дуже важливу річ зробити і просить допомогти. Мовляв, якось відкривають в інтернеті якісь криптогаманці і на них можна переказати будь-яку валюту в будь-яку країну. «Зв’яжися з молодшим братом твого покійного чоловіка і зроби так, щоб він отримав мою долю похоронних грошей на старшого сина. Це моя остання воля».

За послуги айтішніку Пили- півна заплатила із власних заощаджень. А всі 5 мільйонів, отриманих за старшого сина, якого убили російські окупанти, полетіли з Вінниччини в криптогаманець молодшого сина. Хоча він воює на боці ворога і щодня убиває таких самих захисників України, як його старший брат.

Невістка намагалася відмовити Пилипівну до останнього. Казала, що так не можна, це не по совісті. Але жінка вимагала, щоб гроші переказали. І лише після цього промовила: «Це буде моїм гріхом, а може, прощенням». Так із цими словами на устах й пішла у засвіти.

Ольга Кривоніс