Аріно Кантоністова, ми з тобою! Де знайти слова?!
Ну де? Як осягнути це?
Цю прірву? Коли декілька років тому ми, твої колеги, раділи як ти сяяла від щастя – бо зустріла кохання свого життя!
В журналістському середовищі швидко розходяться звістки – полетіла блискавкою і ця – Аріна народила донечку Катрусю…
Всі вітали!
Тоді твій чоловік мчав на пару годин з фронту, щоб зустріти своїх дівчаток з пологового і знову на «нуль».
Аріно, люба наша, я ж знаю тебе з дитинства!
Ще як татко Максим Кантоністов приводив у редакцію свою маленьку принцесу.
Його так рано не стало – зʼїла онкологія.
А далі вже ми стали колегами….
Я ж знаю тебе – і те, як блищали твої очі від щастя кохати і бути коханою…
Здавалось, що любов жила в кожній клітинці тебе… ти так довго шукала ту половинку! І так світилась від щастя!
То скажіть, кляті покидьки рашисти, що і перед ким вона завинила? Їхня любов?
І ось тепер він примчав… до тебе, на щиті!
Виконавши до останнього свій обовʼязок – віддав життя за своїх дівчаток і кожного з нас! Вічна памʼять Герою – Кривогузу Олегу Андрійовичу!
Це як лезом по серцю читати твої слова:
«Друзі! Тепер можу сказати, мій Коханий чоловік… загинув.
Ми з Катрусю вдячні кожному за співчуття та підтримку, яку ви висловлюєте.
Не ображайтесь, якщо не відповідаю на повідомлення. Маю тримати себе в руках до похоронів. Про дату та час повідомлю».
А потім ще виявилось, що просто повернути на щиті вже загиблого Героя – то велика проблема.
Витягти з нуля! Де пекло вогню…
І ти ще ці випробування проходила…
І навіть у цей час думала за інших – побратимів чоловіка.
– А тим часом, помоліться за Олега.
І підтримуйте наших хлопців!
Все буде Україна! – писала ти, навіть важко уявили в якому стані.
Так, все буде Україна!
І ми обіцяємо робити все, щоб так і було!
Розділяємо біль втрати, люба наша дівчинко!
Немає слів розради…
Біль! Біль! Біль!
Вічна памʼять герою Олегу!
Знай, наше плече поряд, де б ти не була!
Колектив «33-го»
