Нас дуже зворушила розповідь матері Олександра Людмили про унікального сина та його здібності. Як його бажання писати книги стало поштовхом до створення надсучасного видавництва, де особлива увага надається книзі для дітей. І тому ми вирішили поспілкуватись із самим Олександром.
— Я Олександр Корзун. Мені 12 років, навчаюсь у ліцеї «Амадея» в 6 класі. І я почав писати книги, хоча поки що новачок у цій справі.
— Олександре, от у твоєму віці деякі ровесники зависають у гаджетах, мають улюблених блогерів і жодного разу не були в бібліотеках, а ти раптом вирішив, що маєш писати книги?
— Я на своєму телефоні знайшов додаток, де можна завантажувати і читати книги. Мене це зацікавило. І тоді я подумав: а чи можу я написати власну книгу і стати відкриттям року?
І я почав писати. У мене вже написані чотири оповідання: одна із них називається «Сахари закону».
Моя книга про домен, дуже старий, який існував ще за СРСР. Мені цікаво зануритись у час, який існував до мене, і відчути його. Ось, наприклад, я там змалював Брежнєва. І у нього голова — це флешка…
Мій стиль називається абсурд.
Як бачите, на обкладинці видно рандомні картинки.
В одній із моїх книг є вигадані племена, і там я досліджую їхню еволюцію, у них замість голів флешки….
— Кожен письменник розраховує на свого читача. А яким ти бачиш свого?
— Я б його описував як любителя чогось абсурдного.
— А ось як ти думаєш, твої однокласники тебе зрозуміють?
— Думаю, що так. Ось у мене є друг Кирило. Ми із ним робимо такі абсурдні речі. Він мої книги зрозуміє, і йому вони сподобаються.
— А чому ти вибрав саме стиль абсурду?
— Бо він зараз популярний. Та й, по великому рахунку, все наше життя абсурд. А ще я почав писати книги альтернативної історії — там у мене події розпочинаються із дуже-дуже давнього року. Наприклад, сім років нашої ери, дванадцять років нашої ери, і так далі.
— Ось ти зараз представник покоління Альфа. А я, наприклад, твої батьки – представники покоління Х. Як би ти описав наше покоління? Які ми для вас?
— Ну, я би вас описав як мудреців. Для мене ви покоління мудрих людей.
— У тебе є друзі?
— У мене є багато друзів. І не лише зі свого, але й зі старших класів. Мені дуже подобаються старші люди і спілкування з ними. Можна багато в них повчитись.
— Які предмети тобі найбільше подобаються?
— Найбільше — інформатика й хімія. А мрію я стати програмістом.
— Це твоє перше таке публічне інтерв’ю? Користуючись нагодою, що б ти хотів донести та сказати великій кількості читачів?
— Хотів би сказати, що сама абсурдність дуже корисна для нашого мозку. Бо коли наш мозок дуже вже «дістала» ця банальність, то потрібно, щоб стався ось такий «зрив» абсурдними текстами. І коли ми їх прочитаємо — мозок людини відпочине і станеться трансформація. І ми почнемо швидше переварювати інформацію.
Мати Олександра, Людмила Трофимчук, додає:
— Олександр — геніальна дитина. І я кожен день у нього чомусь навчаюсь.
Наш Олександр свої книги не тільки пише, але й сам верстає, сам знаходить і програми, як це робити, й ідеї. Сьогоднішнє покоління дітей особливе і обдароване. Але часто, коли діти не схожі на нас, то ми намагаємось їх ставити в якісь рамки. Я цього ніколи не робила ні зі старшими синами, ні із Сашею.
Я вважаю, що не можна ламати дитину, вона має робити те, що хоче. Зрозуміло, що десь наставляти, десь стояти поруч, але не ламати.
Наші діти мають право так сприймати світ, як вони його бачать. І це так приємно, коли різні покоління — Х, У, тепер Альфа — перетинаються.
Ми на фестиваль книги «Вінбукфест» прийшли із Олександром. Він сам пройшовся рядами.
А там було представлено до сотні авторів. І син вибрав собі книги та купив їх, присів і став читати такі: Брати Капранови «Справа Сивого», Віталій Запека «Ковбаскокрад у раю».
Олександру бабусі дарують кишенькові кошти, а він витрачає їх на книги.
От ви часто бачили щоб у наш час діти сідали і добровільно читали?
Але Олександр, на мою думку, випереджає час і показує, що коли наші покоління наситяться телефонами, вони знову повернуться до книги.
Тобто книга не вмирає, а отримає друге дихання.
Спілкувались ТетянаРедько
та Сергій Хіміч
