Правда від Соні Кошкіної: «Серёжа, ты оhуел?». Бачить Бог, я два дні трималась – мовчала.
Ну, бо всяке буває. Ніхто з нас не святий, всі ми періодично творимо hуйню. І навіть вперто її потім адвокатуємо.
В такі часи – hуйню в квадраті. Хто ні – киньте в мене камінь.
Тому про позицію колег я говорити нічого не стану.
Попри все (там все очевидно, як на мене. Але про всяк можете починати кидати каміння. Пальтішко біле тіки зніміть спочатку).
Але хочу розказати одну історію.
Ну, як розказати – нагадати. Бо вона доволі відома. Я писала про це в своїй першій книзі «Майдан. Нерозказана історія» та і свідків залишилось чимало.
А особисто для мене вона – тригерна.
Я ж давно живу і працюю, багато чого памʼятаю.
Я її написала під постом Nina Kuryata, у відповідь на нагадування про те, що Тігіпко відмовився підтримати постанову ВР про припинення вогню в центрі Києва.
Бо розраховував отримати посаду Премʼєра.
От як це було.
***
В найчорніший день Майдану За постанову про припинення вогню голосували всі. Включно, з прасті Госпаді, Деркачем, Шуфричем і тому подібними персонажами.
Голоси збирали з 15 години дня і майже до опівночі.
У Тігіпка їх було 12.
За ним посилали, до нього їздили. І не один раз. Точно мінімум один раз їздив Порошенко (тут – не ода йому, а просто фіксація історичного факту).
В той момент, коли в центрі Києва чорний Беркут розстрілював людей, він сидів зі своєю групою у себе в офісі на Старовокзальній і не їхав в Раду.
А чому?
А тому що навіть в той момент сподівався, що Янукович повернеться і зробить його премʼєром
І це не жарт.
Це просто свідчить про людину, якою вона є. З усіма своїми беззаперечними бізнес талантами тощо.
Він НЕ ВИСТУПИВ ПРОТИ ВБИВСТ, БО РОЗРАХОВУВАВ НА ПРЕМʼЄРСТВО.
Крапка.
Що тут ще додати?
Але я додам.
В Раді він зʼявився лише в понеділок. Янукович втік в неділю, фракція Партії регіонів посипалася.
В той день на вихід з її лав було 60 плюс заяв, якщо не 80 плюс (точно не памʼятаю).
І от приходить Сергій, весь такий красивий, в білій сорочці. Робить підхід до ЗМІ.
І говорить дослівно так:
– Да, фракция Партии регионов распалась. Что ж, мы будем создавать оппозицию внутри оппозиции.
Дослівно! Після всього!!!!!!
Тут я не витримала.
Можете мене розпинати і записувати в «громактив». Ну, бо «класичний журналіст» не має права так себе вести.
Але я не витримала.
– Серёжа, ты оhуел?
Сказала я йому. При всіх. Там було багато свідків, це відома історія. Oksana Denysova стояла поруч і намагалась якось мене вгамувати. Бо я не просто сказала, я зірвалась на крик – про Майдан, про вбиту Небесну сотню, про здоровий глузд, зрештою.
Ще раз: «класичні» журналісти так себе не поводять. Але мені ні тоді, ні нині не соромно.
Тут варто сказати, що до у нас були прекрасні відносини. Прекрасні. Але з того часу ми навіть не вітаємось.
І вже точно не будемо.
Бо я не можу зрозуміти, як це: в центрі міста гинуть люди, ти можеш це зупинити, більше того – тебе про це просять (!!!), але не зупиняєш, бо хочеш премʼєрства, аж пищиш.
Як це, блядь, взагалі??
Ну, і це ще не кінець.
Минулого року стояли ми втрьох на КМЄФ: я, Боря і ще один колега, також редактор великого медіа.
Зустрілися перед панеллю за участі Тігіпка. І там дійсно була значна частина зали, яка прийшла спеціально «на нього».
Хлопці мені Сергія всіляко нахвалювали.
– Що з вами, – питаю? – Ви ж, в силу віку і досвіду, все памʼятаєте. Як і я. Що з вами?!
– Знаєш, ну, у кожного свої скелети в шафі. Он, колишній директор нацбанку Кирило Шевченко зараз у Відні в шикарному будинку з новою дружиною живе і нічого. Не на зарплату ж він його придбав.
– Дорогий мій (тут було звертання по імені), ти теж оhуїв? Є різниця: просто пиzдити в держави гроші (вибачте, я дійсно багато матюкаюсь іноді) чи не зупинити вбивства людей із-за жаги влади?
Тут в залу зайшов Тігіпко, побачив мене і настрій його помітно зіпсувався. Я спокійно сіла на своє місце в другому ряду.
Кінець.
ЗОЛА.
