Історія становлення Андрія як лідера і української армії, як такої, повʼязана  одним ланцюгом безперервної боротьби за принцип вільної незалежної України.

Андрій народився і виріс у Харкові, закінчив історичний факультет ХНУ, у 2006 році відродив організацію «Патріот України». Примітно, що саме Білецький і його однодумці відродили ту організацію « Патріот України», яка була створена сьогодні вже Героєм України, покійним Андрієм Парубієм, вбитим rosійською агентурою.

Білецький тоді у Харкові став символом боротьби за  українську незалежну державу, організація влаштовувала марші УПА, мітинги, протестуючи проти надання російській мові статусу другої офіційної у Харкові.

Андрій та його побратими переслідувалися, на Білецького був вчинений замах у підʼїзді власного будинку. У 2011 в Андрія кілька разів вистрелили з револьвера, одна куля влучила в щелепу, друга — прострелила руку. Андрій сам зміг доїхати до лікарні. І дивом вижив.

У тому ж 2014 році Андрій був заарештований у справі «оборонців Римарської». Російська агентура у МВС та СБУ тоді так боялася українських націоналістів, що єдиним шляхом не дати їм будувати незалежну Україну в Україні була або лікцвідація або тюрма. Після перемоги Євромайдану у 2014 році був амністований як політв’язень.

Потім був Азов. І героїчні бої за Маріуполь, Марʼїнку, Авдіївку, Піски, Широкине і багато інших населених пунктів Донбасу, які тоді встояли передусім завдяки добровольцям, вмотивованим і професійним не завдяки державі, а всупереч її волі. Доброльців тоді дуже не любили. Бачили в них небезпеку. Примітно, що на той момент Андрій навіть не мав військової освіти, але збудував підрозділи, які тримали бій і виривали з зубів ворога нашу землю.

Формування командира відбувалося безпосередньо в бою. Іронічно що частина тих генералів, які колись долучалися до посадок Андрія, можуть і досі лишатися на посадах, або отримувати величезні пенсії, як поважні вояки, бо що, бо «згідно, відповідно». Дуже би хотілося щоб незабаром ця система була очищена від них. Таких перевертнів стало менше. Але вони все ще є. І це велика біда. Бо вони віддають накази і керують людьми та їхніми життями.

У 2022 Третя Штурмова. У 2025 3 армійський корпус. Один з найбоєздатніших підрозділів, легендарний корпус ЗСУ, який точно увійде в підручники української військової і світової історії.

Для чого я пишу вам цей пост?

Хочу, щоб ви знали в який час і серед яких непохитних у національно-визвольній боротьбі , легендарних людей ми живемо.

І саме ці люди, тут скажу що я вдячна що їхні подвиги і професійність нарешті оцінили, будуть формувати наш захист на наступні десятиліття.

Московія завжди буде нашим сусідом. Це назавжди. Не знаю в якому вигляді вона ще проіснує. Але це назавжди поруч такий сусід.

І я хочу щоб саме такі командири в майбутньому коли ми переможемо сформували наш захист. Бо саме їх боїться ворог. І сам вони ворогу не по зубах. Саме такі генерали як Андрій наш щит і меч у майбутньому як власне і зараз.

Вітаю Андрія і трійку зі званням.

Наша країна повна героїв. Розкажіть про них своїх дітям. Про їхню біографію і про те, чому ми стоїмо і зрештою як би складно не було, зберігаємо державність.

Вітаю всіх наших захисників і захисниць зі святом. Ви – головна піс діл наше життя. Без вас я би вже не писала цей пост. А українці його би не читали в Україні.

Яніна Соколова