Незважаючи на свій, так би мовити, розміняний сотий десяток років, бабуся самостійно обходить себе, порається по хаті, читає газети без окулярів і пам’ятає прожите та пережите. На її долю, як і більшості її покоління, випали роки двох голодовок, Другої світової війни, а в мирні часи — переслідування та приниження радянською владою.

Народилася Ганна Петрівна в селянській родині у Соколі. Її батько воював на фронтах Першої світової війни, з якої повернувся пораненим, а тому домашня робота лягала на плечі малолітньої Ганни та її брата Франка. У важкі роки голодомору від смерті врятував родину дідусь, який працював ветлікарем і отримував пайки.

На все життя в пам’яті жінки закарбувалася ніч 1937-го, коли у хату вдерлися незнайомі і забрали батька — Насіковського Петра Івановича, 1892 року народження. Ніхто й не зважав, що чоловік був воїном-інвалідом Першої світової війни, ледве ходив, бо у нозі був осколок. Понад півстоліття родина Насіковських вважалася «лютим ворогом народу» й зазнала чималих гонінь в радянські часи. Після закінчення семи класів Ганна змушена була йти у колгосп і важко працювати, а коли розпочалася Друга світова війна, то підлітком копала окопи, бо не було кому замовити за неї слово.

Аж у 2001 році отримала 73-річна донька довідку з Державного архіву, в якій повідомлялося, що в документах колишнього УКДБ є слідча справа за 1937 рік на Насіковського П.І., який заарештований 4 грудня 1937 року, а 28 січня 1938 року — розстріляний. Реабілітований посмертно 29 січня 1990 року.

Після війни Ганна Петрівна зустріла свою долю — Броніслава, який повернувся з фронту. Бабуся розповідає, що він був такий гарний, що відмовити в одруженні йому не посміла. У щасливого подружжя народилося дві доньки Леоніда та Ніна, які подарували батькам онучок: Лілю, Галю, Нелю, Богдану і Тетяну, а вони — одинадцять правнуків та одну праправнучку Емілію, яка народилася цього року 5 квітня.

З ювілеєм високошановану бабусю Ганну привітали сільський голова Леонід Брухаль, секретар Зінаїда Андрусяк та голова ветеранської родини Антон Шаповал.

– Ганна Петрівна — вічна трудівниця, мудра людина, лагідна і приязна людина, — каже Зінаїда Андрусяк. — Її доньки і вся родина — це нагорода від Бога за таке важке життя.

Нехай в оточенні люблячих та рідних людей бабуся зустріне свій 100-річний ювілей!