Олександр Василик — успішний бізнесмен та дизайнер одягу, він починав з торгівлі китайським ширвжитком на Тяжилові, а через кілька років вже мав мережу власних магазинів.

Він возив одяг з Росії, Туреччини та Польщі у великих картатих сумках, а тепер в його магазинах представлений кращий одяг від відомих іноземних брендів.

Він видний холостяк Вінниччини, однак переконаний, що поки не готовий піддаватись коханню. Натомість за щирість та душевність його любить чи не все місто.

Про те, як успішно пройти шлях від тяжилівського торгаша до відомого бізнесмена, а ще про голод, людяність та натуральність життя Олександр розповів нашим читачам.

– Олександре, розкажіть, як ви розпочинали займатись бізнесом: що то був за біз­нес, скільки років вам було?

– Мені зараз 37 років, з них 22 я працюю сам на себе. Тому, як ви вже зрозуміли, розпочав я підприємницьку діяльність практично в дитячому віці, в 15 років. Розпочинав з торгівлі китайськими товарами. Я жив на Тяжилові, й в той час, у 90-ті, багато хто займався подібною справою. Нам привозили різноманітний ширвжиток, а ми його перепродували трохи дорожче й заробляли на різниці.

– Вас підтримували в цій справі батьки?

– Так, і мало того, моя мама навіть сама займалась продажами. В 93-му році батько втратив свою фірму. Нам було дуже скрутно. Згодом це змусило їздити до Москви. Там я скуповував головні убори й привозив до України.

– Пижикові шапки?

– Хітом продажів тоді був жіночий костюм — спідниця та піджак з хутряним комірцем. То була практично російська «Шанель». Привозив ще вечірні сукні і зимові пальта. А літній одяг привозив вже з Туреччини. З часом відкрив кілька магазинів.

– Ви працювали самостійно?

– Зараз їх об’єднав – це європейський зразок, де сім’я може зайнятись сумісним шопінгом й повністю скупитись: від дитячого одягу до дорослого чоловічого та жіночого.

– Зараз чию продукцію продаєте?

– Крім Туреччини і Китаю, ще Італію та Францію. Вибираю те, що потребують мої клієнти. Уважно вивчаю смаки вінничан, щоб потім задовільнити їх якісним та вишуканим одягом.

– Крім одягу, у вашому магазині продається ще й парфумерія?

– Парфумерія – це моє хобі, а от продажі насправді не дуже успішні, один бренд продається, інший – ні. Це знову ж таки, європейський стиль маркетингу, де разом зі взуттям та одягом продаються парфуми кіль­кох брендів. Вінничани хочуть мати вибір, наприклад, з 15-ти марок парфюму, тому звертаються частіше до BROCARD, де більший вибір.

– Ми знаємо, що ви також освоїли роботу дизайнера й створюєте свої авторські колекції.

– Це правда. Виникла така спільна потреба і моїх клієнтів, і моя. Адже я прекрасно розумію, чого хочуть покупці, а коли не можу це привезти зі столиць моди, то можу самостійно створити. Крім того, мене постійно надихають жінки. Я маю кілька муз, якими захоплююсь: це жінки з мого кола друзів або публічні особи. Наприклад, мене дуже надихає українка Катя Сильченко, росіянка Тамуна Циклаурі, а ще мені дуже подобається стиль грузинських дівчат. Вони одягаються просто, але при цьому виглядають дуже дорого. Ментальність нашого міста змушує вінничанок виглядати дорого, а мій одяг їм це дозволяє, при цьому коштує він небагато. Я, як і Коко Шанель, переконаний, що розкіш не блищить. Це мій лозунг, і його я втілюю в своїх колекціях. Розшити кашемір, льон та шовк блискітками – це несмак, а от додавши цим тканинам тонких ліній та вишуканого крою, отримаєш у результаті елегантну та якісну простоту. Я прагну, щоб наші жінки скоротили свій гардероб до мінімуму, але щоб він був весь затребуваний. Бо повна шафа, а нічого одягнути – це проблема більшості. Я хочу цю проблему усунути.

– Ваша колекція вже має назву?

– Бренд називається «Ательє 35», а от колекції залишаю без назви, адже не вважаю себе дизайнером з великої букви. Я просто роблю певні ескізи, які потім мій друг-технолог Максим втілює в досконалі образи. Раніше він працював на бренд Hugo Boss, але пішов звідти, бо там неможливо було реалізувати свою творчість. А в мене він може творити, скільки йому хочеться.

– Плануєте продемонструвати свою колекцію широкому загалу, адже поки про неї знають лише ваші клієнти?

– Колекція справді маловідома, однак вона цілісна. Вона має початок і кінець, має розвиток. У ній є 4 гами кольорів, кожна з яких має ще по кілька від­тінків. ЇЇ детально продумували. Цілком можливо, я ще дійду до особистих показів, щоб продемонструвати не просто одяг, а цілісний образ із зачісками, взуттям, мейкапом. Я за натуральність в тканинах і в людях! Я за гарне старіння, щирі почуття й справжнє життя, яке не потребує здоровецьких брів, надутих губ і накачаних гелем грудей. І якщо покази будуть, то вони однозначно не стануть банальними. Я про це ще подумаю.

– У Вінниці ви маєте конкурентів?

– Звичайно! Їх дуже багато, і я цьому радий, бо завжди підтримував здорову конкуренцію. Я ніколи не був задоволений своєю роботою, тому коли мені є на кого рівнятись, з кого брати приклад – це дуже стимулює. І я завжди в наступний раз намагаюсь робити ще краще. Конкуренція тримає мене в тонусі.

– Розкажіть про свою сім’ю. Чи підтримують вони вас у справах?

– Я зрозумів, що найбільше багатство – це все-таки твоя сім’я. Тому в моєму домі живуть і брат, і сестра, і двоє племінників, і, звичайно, мама з батьком. У мене велика і дружна сім’я, вони збагачують мене духовно й, звичайно, в усіх починаннях підтримують. Егоїстично направлене життя тільки на себе дуже спустошує. Я мав багато друзів, яких я вважав своїми близькими людьми, однак дуже багато відсіялось під час життєвих штормів. Наразі залишились найвірніші, найна­дійніші. Якщо у вас трапляються випадки, коли ви втрачаєте друга, подругу, кохану половинку – не варто битись в істериці, варто почекати: Господь підготував для вас вже значно кращий варіант. Я в цьому особисто переконався.

– Наскільки вам комфортно в статусі холостяка?

– Якби мене це не влаштовувало, я б вже припинив свою самотність. Не те щоб я не зустрів свою половинку, я просто не хочу її поки що зустрічати. Мені справді так комфортно. В людини не може бути все ідеально, як це показують в голлівудських фільмах. Буває, що є кохання і гроші, але немає здоров’я, буває – є здоров’я і кохання, але не щастить в бізнесі. У мене є сім’я, є друзі, є гроші і здоров’я, але поки що немає коханої дівчини. Але на даний момент мені вистачає й того, що я маю. Якщо кохання прийде, то я буду йому радий, але наразі я не готовий дозволити собі кохати і бути коханим.

– І наостанок, як вважаєте, завдяки чому ви досягли такого успіху?

– Тут кілька факторів: перший і головний — це голод. Саме він змусив мене почати в такому ранньому віці шукати заробіток. Саме голод погнав мене за кордон й змусив ризикувати. Другий фактор – азарт і любов до своєї справи, бо без бажання не буде ні в чому ус­піху. Якщо ти не вкладаєш душу в свою справу — це дуже відчувається. Кажуть, людяність — погана риса для бізнесу, але якраз вона мене постійно виручала.