Хто б лише міг уявити в довоєнній мирній Україні, що буде війна і в усіх школах взагалі існуватимуть такі дошки — в честь випускників, які віддали життя за Україну. Та ще й такі суперечки…

Але безжальна війна ставить нас усіх перед таким фактом. Особливо батьків, кожен із яких живе для того, щоб зберегти гідно пам’ять про їхніх дітей — воїнів, які пожертвували найдорожчим — життям — за кожного з нас.

Мати бійця, Маріанна Колос, наполягає на реалізації заповіту сина, який мріяв про такий мурал. Про це вона повідомила на своїй сторінці у соцмережах.

Однак під час зустрічі родин загиблих випускників школи розгорілась тривала дискусія.

Переважна більшість присутніх висловилася проти створення персональних муралів, вбачаючи у цьому виділення одного героя серед інших. Натомість вони запропонували пофарбувати стіни школи у національні синьо-жовті кольори як загальний символ пам’яті. Родичі інших загиблих підкреслили, що їхні близькі також навчалися у цій школі й віддали життя за Україну. На їхню думку, надання переваги одному Герою є несправедливим щодо пам’яті інших. «Це не питання суперництва, це питання справедливості», — зазначають вони.

Як відомо, на території школи вже встановлено меморіальну дошку з іменами всіх полеглих випускників.

Але Маріанна Колос пояснює, що не заперечує проти створення спільного меморіалу на іншій стіні, але все-таки прагне втілити саме особисте останнє прохання Назарія. «Грєнка хотів мурал на школі — це посмертна воля мого сина, а не моя забаганка. Виконайте її, і більше я нічого не прошу», — каже мати.

Ситуація привернула увагу міської влади. До Вінницької міськради надійшло колективне звернення від родин загиблих із проханням вшановувати пам’ять усіх випускників однаково. Влада висловила готовність сприяти створенню муралу лише за умови згоди всіх родин.

Нагадуємо, що Герой України Грєнка — Назарій Гринцевич був одним із наймолодших захисників «Азовсталі». Йому було 18.

А далі було ув’язнення в Оленівці і трагедія. Мати тривалий час не знала, де син — серед живих чи мертвих.

Вона активно та публічно висловлювала протест і вимагала звільнення сина, обіцяла прикувати себе наручниками в разі відмови.

І Назарій повернувся під час перших обмінів через 4 місяці неволі.

А далі знову пішов добровольцем на фронт, хоча міг не йти. Сказана ним фраза: «Любіть маму, їжте кашу і любіть Україну», — стала крилатою.

Назарій Гринцевич, повернувшись на службу, разом із побратимами заснував підрозділ «Контакт 12».

10 березня 2024 року Назарію виповнився 21 рік. 6 травня того ж року його життя обірвалося під час бою.

Далі всі пам’ятають резонансні похорони Назарія. А потім скандал, пов’язаний із крадіжкою з могили його улюбленої іграшки.

Мати ще оприлюднила інший скандал: коли на могилу Назара вночі не пускали його близьких із смолоскипами в день його пам’яті.

Тоді звільнили керівника кладовища за порушення і халатність.

У липні 2025 року Президент України Володимир Зеленський посмертно присвоїв Назарію Гринцевичу звання Героя України.

Суперечка у Вінниці висвітлила болючу та важливу проблему: як суспільству знаходити форми вшанування Героїв, що об’єднують, а не стають причиною розбрату й нового болю для тих, хто втратив найдорожчих. Поки що компромісного рішення у школі №32 не знайдено.

Але до редакції «33-го» вже не раз надходили звернення від ображених батьків загиблих героїв про те, що одним, кому вдається зібрати підписи, присвоюють звання Героїв, дають інші нагороди, а в кого немає таких активних рідних чи вони взагалі сироти, то який би подвиг не здійснили, на їхню думку, залишаються у тіні.

Ось лише два протилежних відгуки із тисяч:

— Навіть у горі деякі люди залишаються жорстокими і заздрісними. Ви дуже сильна мати, не здавайтесь!

Ви виконаєте посмертну волю сина, — зазначає Софія Віхтюк.

— Сотні тисяч матерів, дружин, дітей загиблих героїв, мабуть, теж хочуть таких почестей для їхніх дітей, чоловіків, батьків, але ніхто з них не влаштовує ці шоу і не робить на цьому контент. То їй серед ночі на кладовище, то подавай мурал на школі, а завтра що? — заспіваєш перейменувати Вінницю на Грєнку? — запитує Олексій Гончарук із Тульчина.

Наші колеги-воїни, перед тим, як загинули на фронті, також висловлювали останнє побажання нам: не писати про «дутих» героїв.

Тому доносимо їхню волю до вас, а їхніми побажаннями керуємось у роботі.

Усі герої заплатили одну ціну — найдорожчу. І це життя.

А подвиги їхні — мають бути оцінені і не забуті.

Вічна пам’ять Героям!

Андрій Власенко

Від редакції: готові вислухати інші точки зору.