Коли Дональд Трамп каже, що війна росії проти України — не його війна, він формально правий у часі, але неправий у суті. Бо це — не війна “українців і росіян”. Це — війна, що стала можливою через порушення міжнародних гарантій, під якими стоїть підпис Сполучених Штатів Америки.

  1. Будапештський меморандум — не просто папірець

У 1994 році саме Вашингтон виступив головним ініціатором процесу роззброєння України. Саме американські дипломати переконували Київ, що ядерна зброя Україні “не потрібна”, бо безпеку гарантують три ядерні держави — США, Велика Британія і росія.

Це не був “жест доброї волі”. Це була юридично-політична угода, що відкрила шлях до глобальної системи нерозповсюдження ядерної зброї. Без участі України — третьої за потужністю ядерної держави світу — система не мала б сенсу. Тому Будапештський меморандум став ключовим актом міжнародної стабільності.

І коли у 2014 році росія грубо його порушила, відповідальність — солідарна. Бо гарантії — це не “пообіцяли, але передумали”. Це — зобов’язання перед світом і перед правом.

  1. США не можуть вмивати руки

Позиція “це не наша війна” суперечить не лише духу меморандуму, а й базовим принципам міжнародного права.

Стаття 26 Віденської конвенції про право міжнародних договорів встановлює: «Pacta sunt servanda» — договори повинні виконуватись добросовісно.

США взяли на себе гарантії територіальної цілісності й безпеки України. А це означає — не стояти осторонь, коли гарантії знищено війною.

Американський підпис під меморандумом — це не формальність. Це обіцянка на рівні історичної відповідальності.

І сьогодні питання не лише у військовій підтримці України. Йдеться про вірність слову, про тяглість права, про репутацію держави, що стоїть на сторожі свободи.

  1. Якщо це не “ваша війна” — тоді чия?

Росія напала не лише на Україну. Вона напала на систему міжнародних гарантій, створену під керівництвом США. Вона випробовує не Україну — вона випробовує Америку, НАТО, демократію.

Коли Трамп говорить, що не хоче втручатись у “чужу” війну, він фактично каже, що йому байдуже до американського підпису, до честі держави, до того, що саме США були головним архітектором постхолодновоєнної безпеки.

Але історія не пробачає байдужості великих держав.

  1. Це питання не лише політики, а й моралі

Коли Україна добровільно відмовилась від ядерної зброї, вона зробила безпрецедентний крок довіри до цивілізованого світу. Це був акт моральної сили.

Сьогодні Америка має проявити моральну відповідальність. Бо якщо зраджене слово залишиться без наслідків — більше ніхто не повірить у жодні гарантії, жодні меморандуми, жодні “партнерства заради миру”.

  1. Професійні кроки, які слід зробити Україні
  2. Офіційно підняти питання ревізії статусу Будапештського меморандуму в усіх міжнародних інституціях — ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС.
  3. Вимагати юридичної оцінки з боку США і Великої Британії: чи вважають вони себе зв’язаними меморандумом, і які зобов’язання лишаються чинними.
  4. Створити міжнародну групу правників для підготовки консолідованої правової позиції України щодо порушення гарантій безпеки.
  5. Підняти тему в американському Конгресі, через експертні кола, щоб питання не залишалось у тіні політичної зручності.
  6. Ініціювати декларацію “Будапешт-2034”, яка б відновила дію принципу колективної відповідальності за гарантії миру в Європі.

Підсумовуючи

Коли Трамп чи будь-хто інший каже, що це “не їхня війна”, — це не позиція нейтралітету. Це — спроба втекти від власної відповідальності.

Але історія все одно поставить питання:

  • Хто переконав Україну роззброїтись?
  • Хто дав гарантії безпеки?

І хто мовчить, коли ці гарантії розстрілюють ракетами?

Америка має лише два варіанти:

  • або залишитись державою, яка стоїть за своїм словом,
  • або стати державою, якій більше ніхто не вірить.

Микола Голомша