Це нове покоління, що росте у війні росії проти України, це діти, які або сидять у підвалах або вимушені були виїхати, говорять мовою тортур і зневаги до всього українського, мовою ненависті до всього українського… чесно, я так втомилась і розчарувалася … це діти , які друзі моїх дітей, діти моїх друзів… це так болить.. болить, бо їхнім батькам ліньки, вони цю відповідальність за ідентичність скидають на школи, садочки, ютьюб ще когось, тільки не беруть її на себе.. ці діти виходять з уроків української і говорять у перервах російською, отже українську вони вчать як іноземну, а рідна для них російська… отже, вони малороси.. отже їх знов приходитимуть звільняти, або окупують непомітно…
Мій біль за мову завжди був , а зараз він ще сильніший, бо ми боремося за Державу, поклали сотні тисяч життів… Мільйони зламаних доль, тортури в полоні …і тут чуєш- «Здрасьте, чьо? Іді сюда, я кушать не буду, а ви что, совсем не знаєте руский?»…
Українська такими дітьми сприймається, як схиляння до іноземної, бо рідна для них російська, бо чому? Бо російською говорять батьки, просто від лінощів і для власного комфорту. Знаючи українську, часто ведучи бізнес українською, спілкуючись українською, зокрема зі мною, повертаються до дитини і кажуть : «падайді сюда»… 😭
Я нікого не засуджую, мені просто дуже боляче, дуже… до сліз…
Тала Калатай
