Оптина пустинь – один із найвідоміших православних монастирів. Колись сюди, до оптинських старців, їхали за духовною втіхою та мудрою порадою паломники з усіх куточків імперії – від простих селян до  знаті.

За переказами, обитель у жиздринських лісах заснував у XIV столітті розбійник Опта, який розкаявся. Розквіт Оптиної пустині почався після 1796 року, коли митрополит Платон звернув увагу на цю обитель. У середині XIX століття, з появою старців, монастир став центром духовного життя, що приваблював тисячі прочан.

У 1918 році монастир, де мешкало близько трьох сотень монахів, було закрито. Згодом тут діяли будинок відпочинку, концтабір для польських офіцерів і фільтраційний табір НКВС. Лише у 1987 році святиню повернули Церкві.

Духовна слава Оптиної пустині трималася на старцях Іоано-Предтеченського скиту. Першим серед них був ієросхимонах Лев (1829 р.), якого згодом змінив Макарій – саме про нього писав М. Гоголь: «Пішов я до старця одним, а вийшов іншим». Найвідомішим старцем став Амвросій (1839–1891).

Останнім із оптинських старців був Ісаакій II, розстріляний у 1938 році. У 1988 році Церква канонізувала старця Амвросія, а у 2000-му – ще тринадцять оптинських подвижників.

В Свято-Вознесенському чоловічому  монастирі зберігається ікона з мощами преподобних оптинських старців.