24 жовтня 1937 року совєти р0зстрілялu Михайля Семенка — поета, який відкрив Україні майбутнє
Його вбuлu пострілом у потилицю в київській тюрмі.
Йому було всього 45 років.
Разом із ним знищили ціле покоління українських митців — Розстріляне відродження. Але його слово пережило все.
Хто він був
Михайль Семенко — український поет, редактор, засновник українського футуризму, людина, яка зуміла перенести нашу поезію з минулого у добу майбутнього.
Він народився 31 грудня 1892 року на Полтавщині, у селі Кибинці, у родині, де література була частиною життя.
Його мати, письменниця Марія Проскурівна, першою побачила в синові талант і дала йому любов до слова.
Від Полтавських лугів — до ритмів великого міста
У Петербурзі Семенко навчався психології, музики, цікавився новими мистецькими течіями — кубізмом, символізмом, футуризмом.
Світ змінювався, і він хотів, щоб українська поезія теж заговорила мовою ХХ століття.
1913 року виходить його перша збірка «Prelude», а вже через рік — «Дерзання» і «Кверофутуризм».
Цими книгами він проголосив нову епоху — епоху пошуку, руху, бунту.
«Життя не є цвітучий гай,
життя є вулиця шумлива.
Автомобіль або трамвай
тебе роздавить — будь щасливий».
Для тодішньої української поезії це звучало як удар грому.
Семенко зробив те, чого не робив ніхто: він приніс у поезію шум міста, дим, електрику, швидкість.
П’єро, який кохав
Під час Першої світової війни Семенка мобілізували на Далекий Схід. Там він зустрів Лідію Горенко — своє кохання й майбутню дружину.
Саме тоді він пише збірки «П’єро кохає» і «П’єро здається» — дивовижно ніжні, сповнені щирості й болю.
За маскою клоуна він ховав людину, яка вміє відчувати глибоко.
“Семафор у майбутнє”
Після революції він повернувся в Україну і став обличчям нового мистецтва.
Організував футуристичні угруповання — Аспанфут, Комункульт, Нову ґенерацію.
Редагував журнали «Мистецтво» та «Нова ґенерація», писав маніфести, створював авангардні поезії, експериментував із формою.
Навколо нього гуртувалися молоді митці — Гео Шкурупій, Олекса Влизько, Вадим Меллер, Анатолій Петрицький.
Вони вірили: Україна може мати власний модерн. Коли мистецтво стало небезпечним
У 1930-х футуризм оголосили «антирадянським». Семенко намагався вижити — писав збірки «Сучасні вірші», «Китай в огні», «З радянського щоденника».
Та попри зовнішню лояльність, у рядках лишалася втома і гіркота. «Я не умру від смерти — я умру від життя», — писав він напередодні арешту.
Слова виявилися пророчими.
24 жовтня 1937. Кінець і безсмертя. Його заарештували у квітні. Звинувачення — стандартні: “участь у націоналістичній терористичній організації”.
Ніякої організації не існувало.
23 жовтня 1937 року «судова трійка» винесла вирок — розстріл. Наступного дня його стратили.
Поховали в безіменній могилі в Биківнянському лісі.
Після цього його твори вилучили з бібліотек, ім’я — з пам’яті. Але не назавжди.
Повернення
1957 року Михайля Семенка реабілітували.
Поступово він повернувся до української культури як засновник українського футуризму, новатор, людина, яка навчила нас дивитися вперед.
Його вплив відчутний і сьогодні — у вільній, сміливій українській поезії, яка не боїться експериментів і говорить мовою сучасності.
Він не відкидав минуле — він просто мріяв, щоб Україна не жила лише минулим.
Чому важливо пам’ятати Михайль Семенко — це приклад того, що творчість і свобода завжди мають ціну.
Його вбили за слово, за ідеї, за незалежність думки.
Та навіть через 88 років його голос звучить живіше, ніж будь-коли.
Олександр Турчинов
