Давній прозорий трохи печальний осінній віршик про:

«Оце затим на світі й жити»

Порахувать свої роки,

Дітей віддати –  поженити

Та повиполювать грядки,

Та повибавлювать онуків,

Та постягати гарбузи,

Та на важкі і чорні руки

Упасти усміхом сльози:

Повиростали…

При освітах…

Самі собі дають пуття…

Минулося не пустоцвітом

Життя…

Тетяна Яковенко