Не можливо повірити, що наша подруга і колега, однокурсниця по журфаку, відома поетеса та журналістка Людмила Рудківська говорите тепер поетичним словом із Богом! Бо сьогодні на землі її вуста замовкли.
Людо, Людочко, Людмилко! Я знаю, ми знаємо, всі хто пройшов із тобою одну Альма матер – Львівський університет, факультет журналістики і йшов по життю, що ти своїми поетичними рядками зумієш вимолити вже там на небесах мирні весни для України! Бо ти так любила її! Померла? Ні пішла у Вічність наша Людям мила подруга!
Як всі поети, ти жила, наче літала!
Вірила, довіряла…бо ж там де шукала натхнення – усе ідеально!
Ти дивилась на небеса, але і калюжами земними доводилось брести…
Твоя доля – то вічний пошук! З розчаруваннями, негараздами, переїздами! Але і злетами!
Бо ось нарешті – знайшла свою половинку – Валерія, почала видавати свої книги та редагувати чужі! Стала науковим співробітником!
Та ця клята підступна хвороба вже точила тебе!
Хто б підказав! Бо ж із таким самим діагнозом – онкологія в ранньому віці пішла мама Людмили. Це було ще на перших курсах. І це були перші похорони нашоі студентської пори.
В далеке Плужне тоді поїхали ми, щоб підтримати тебе!
І ось вже за день ти спочинеш біля своєї мами Галини!
На жаль, онко, як і у неї, виявили вже на пізній стадії.
Метастази вже зʼїдали всю Людмилу Рудківську, а вона писала неймовірні вірші і видавала збірки!
Люди, якби ви лиш знали, як самовіддано вона протистояла хворобі!
Як їй це вдавалось – один Бог знає!
Вона дуже вірила в нього! Мабуть тому – без волосся – після хімії, в хустині та перуці, в корсеті, вже коли руйнувався хребет … вона писала і залишала нам неймовірні вірші. На памʼять! На вічну памʼять!
Декілька місяців тому була презентація останньої – сьомої книги віршів геніальної поетеси Людмили Рудківської. І мало хто здогадувався, що вона вже була пацієнткою хоспісу…
Здається, що і сім років вона відвоювала у смерті, вже знаючи свій діагноз.
Тільки один приклад, коли у її чоловіка стався інфаркт, Людмила, без супроводу, власних дітей у неї не було, чужим не хотіла докучати, міжнародним автобусом щомісяця їздила до Австрії на курс лікування, уявляєте?! І одразу поверталась:
– Бо ж тут мій чоловік Валерій, як я його хворого покину, – пояснювала мені.
Ось так і боролась – скільки могла!
На день міста Хмельницького, де закінчилась її земна стежина, бо до цього працювала журналістом та редактором у Вінниці, Нетішині, її нагородили почесною нагородою, а Людмилі судилось прожити ще всього пару тижнів…
– Ну чому?! Чому? – я вкотре запитую нашу медицину, зараннє не ставлять на облік людей із такими спадковими хворобами?
Бо ж вже відомо, що легендарна Квітка Цісик так пішла, бо така ж недуга була у її матері та її сестри, і зʼїла до 50-ти усіх!
Ну попередили ж про це Анджеліну Джолі, що через спадковість вона в зоні ризику – тому та одразу ж провела відповідні операції. І врятувала життя!
Люду, на жаль, не попередили. І вона про свій діагноз дізналась вже у Італії.
То окрема тема, чому наші таланти вимушені їхати на заробітки, щоб вижити…
Але сьогодні ця земна суєта для Людмилки вже не має значення! Вона вже летить на Небо з якого тут, на землі, черпала натхнення.
Спасибі, що була! І я, ми, мали честь знати тебе!
Одного разу на зустрічі випускників вона почала говорити прозою… а я, знаючи які віршовані шедеври творить, перебила її:
– Людо, скажи віршами!
І вона заговорила ними…
Спочатку була тиша… а далі бурхливі оплески.
Однокурсник Василь Карпюк одразу зголосився проспонсорувати випуск її збірки, Тамара Дулінова знайшла друкарню!
Так ми всі разом допомогли цій зірці ще яскравіше засяяти!
Бо ця геніальна поетеса та журналістка зірочкою народилась!
Ще у чотири роки це маленьке дівчатко почало говорити віршами! І як! Всі помітили цю унікальну дівчинку Людмилу і до неї навіть легенда української класики Марія Познанська приїздила, щоб вочевидь побачити це унікальне дитя.
І, я переконана, що всі ми, хто знав Людмилу, на репліки кожного хто скаже – вона наче була не із світу цього, відповість:
«Так, вона була послана з Небес!
Отож, лети туди наша подруго та споріднена душа!
Роки неймовірних страждань в боротьбі із нещадною хворобою та випробуваннями долі ти вже винесла тут, на цій грішній землі!
Спасибі, що мала честь знати тебе!
Розділяємо біль втрати із родиною, друзями, колективом та прихильниками творчості Людмили Рудківської.
Вічна памʼять тобі Людмилко!
Боже, як же це важко писати такі слова…
Тетяна Редько (Квасюк), колеги
